Глава 20

- Мені дуже приємно що ви відвідали і мене, і наше село, пане Романе, -  офіційно та повільно почала говорити я, намагаючись оговтатися від такої шокуючої й несподіваної для мене пропозиції й події.

Адже справжній мільйонер приїхав до якогось глухого українського села та й ще й на такій крутій машині! Уявляю, як вона гецала по вищербленій дорозі, що вела сюди від райцентру! Дорога у село була заасфальтована, але дуже давно, і на деяких проміжках були вибиті ями, які ніхто не ремонтував…

- Але ви знаєте, пане Романе, - продовжила я, добираючи слова, - оскільки я дала це оголошення справді з серйозними намірами вийти заміж і знайти доброго й чуйного батька для своєї майбутньої дитини, то повинна ближче познайомитися з учасниками свого, так би мовити, відбору. І повинна дотримуватися правил. Всі мої претенденти на шлюб зі мною мають пройти цей відбір, про який я писала. Адже ви, коли формуєте якісь свої плани і намічаєте що-небудь, теж не відступаєтеся від них і не кидаєте все і не біжите до якогось іншого проєкту, якщо там вигідніші умови чи ще щось? Чи не так? Недарма ви маєте такі статки, мабуть, все продумуєте. Так і я все продумала...

Все це я говорила, а сама собі думала, що нічого я не продумала, що все це робилося мною на якомусь емоційному піднесенні, інтуїтивно, спеціально на зло моєму розчаруванню в коханні і тій неприємній ситуації, яка склалася. Ох, все ми, жінки, робимо спонтанно й під впливом емоцій, але з розумним виглядом пояснюємо оточуючим, що так і було заплановано! Як от я зараз пояснювала панові Роману свій абсурдний, по суті, відбір, що він був логічним і продуманим з мого боку планом із самого початку.

- Отже, - закінчила я, -  ви можете також зробити вибір: або залишитися і проходити випробування разом з усіма претендентами, - я глянула на двох чоловіків, котрі стояли переді мною, а також перевела погляд на Максима. Він дивився уважно і трошки знервовано. Я бачила, як стукають його пальці по перехрещених на грудях руках, - Або можете відмовитися від мого випробування. Тим більше, що знайти незаміжню й вагітну жінку для вас, я думаю, не буде проблемою…

Роман Закут поморщився, видно було, що йому не сподобалися мої слова. Напевно, все звик отримувати тут і зараз, а якась невідомо хто йому відмовляє.

- Що ж, - промовив Роман Закут, - тоді попрощаємося. Я маю ще кілька варіантів. Ваші випробування мені не потрібні! Я й так витратив час, добираючись в цю глущину, але менеджери, як один, вказували, що я повинен особисто поїхати на зустрічі з претендентками на майбутню дружину, яких вони мені підібрали. Бачу, тут без варіантів! Бажаю гарного всім дня! - він окинув поглядом присутніх. - І вдалих випробувань! Ця жінка, - кивнув він, вказуючи на мене чоловікам у подвір'ї, - мені сподобалася. Але часу на випробування не маю, тому… Хай пощастить найкращому! 

Він кивнув і пішов до хвіртки. Сів у машину й вона, під поглядами присутніх на подвір'ї, поїхала геть. 

- Ну, зате наші шанси зростають! - промовив раптом хтось поруч і я побачила третього чоловіка, який щойно підійшов до мене. Того, що був у костюмі й краватці.

Він вручив мені троянди, назвався, як я уже й здогадалася, Володимиром Дерновським. Він галантно і зовсім не нахабно, як це робив щойно Серж Чупакабра,  поцілував мені руку, схилившись в легкому поклоні, і сказав:

- Володимир Дерновський. Я дзвонив вам. Дуже приємно познайомитися з такою милою панянкою. Ви перевершили всі мої очікування, Марто, адже ви дуже вродлива! Мати таку дружину - це мрія!..

Чоловік розсипався компліментами, а я, слухаючи його з милою посмішкою, гарячково підводила підсумки. Отже, маю тепер двох претендентів у наречені. Роман Закут відмовився брати участь у відборі. Я навіть не сумнівалася. Було б дивно, якби він збирав яблука чи бігав наввипередки на довгі ми короткі дистанції з простими смертними, такими, як Максим, наприклад… Хоча, який Максим?! Він не бере участі у відборі! Він охоронець! Марто, не плутай!

- Ну, що ж, - зиркнула я на двох своїх претендентів у чоловіки, Володимира й Сергія, - оскільки кави ще немає, бо треба розтоплювати грубку в літній кухні і заварювати каву, а це дуже довгий процес, то ми можемо почати перший етап моїх випробувань просто зараз! А я поки що займуся кавою і приготую що-небудь на сніданок для вас, - раптом згадала ще дещо і вказала рукою на Максима. - Крім того, познайомтеся, будь ласка, ще з одним учасником наших випробувань. Це Максим. Він мій квартирант у моїй хаті, але теж захотів взяти участь у випробуваннях. Між нами нічого особистого, я майже не знаю цього чоловіка так, як і вас, тому шанси у всіх однакові! - я зиркнула на Максима, а серце стиснулося від болю, адже особисте тут було, і багато!

Так, ми домовилися з Максимом, що ми не скажемо учасникам відбору, що він не буде претендентом на шлюб зі мною. Хай думають, що він такий самий, як і вони…

- Максим так само буде з вами брати участь у випробуваннях, - повторила я.  

- Гм. Трохи нечесно. Він ваш квартирант і все одно ви знаєте його трохи більше, ніж нас, - набурмосився Володимир. - А мені вчора по телефону говорили, що всі мають однакові шанси!

- Не хвилюйтеся, - сухо проговорила я. - Це жодним чином не вплине на мій вибір. Я враховуватиму лише результати випробувань. Абстрагуюся від особистостей!

А що я могла ще сказати? Так і хотіла. Просто тупо вибрати того, хто впорається з усіма завданнями. Але Максима серед цих чоловіків, на жаль, не буде…