Глава 17

Сонце вже було низько, останні промені лягали на траву, напевно, захоплюючись насиченим зеленим кольором, як і я. Жаби співали свої дивні пісні, а я відчула раптом руку Максима у себе на плечі. Повернулася до нього й зустрілася з поглядом, що зазирав у душу. Жінка інтуїтивно завжди відчуває, подобається вона чоловікові, чи ні. Зараз я відчула, що Максим дивиться на мене, як на жінку, від якої він у захваті. Я мовчала, затаївшись, наче перепілка в траві. І він провів, як і сьогодні вдома, по моїй щоці, а потім доторкнувся пальцями до губ, викликавши в мені спалах емоцій. Схилився й легко притиснув свої вуста до моїх, провів язиком по верхній губі, наче злизуючи мед або щось найсолодше й набажаніше у світі.

Чоловік був дуже обережним, напевно, боявся, що я відштовхну його, обурливо закричу, забороню цілувати себе… Але я мовчала, бо чекала продовження цього дивного поцілунку. Його не повинно було бути в моєму житті, але він був. Ось зараз, у цей момент мене цілував чоловік, з яким я була знайома від сили два дні, про котрого ще недавно й не знала, що існує такий у Всесвіті. Дивна штука - життя. Інколи зводить абсолютно чужих людей, щоб дати їм можливість дещо зрозуміти, втямити… А потім дає шанс.

Ці люди можуть бути разом і почати пізнавати своє життя вже в присутності когось іншого, хто стає дорогим і близьким, або зустрівшись - люди миттєво розбігаються і більше ніколи не зустрічаються, лише повітря поряд сколихнулося і ти так і не збагнула, що це був поворот твого життя, куди ти не звернула, бо надто швидко мчала уперед. І так і пропустила свій поворот і свою людину...

Невже мене занесло аж сюди лише для того, щоб я познайомилася з Максимом і ми пішли на річку, і він цілував мене зараз, обіймав теплими руками, притискав до себе й шепотів у перерві між поцілунками “Марто… Марто…”, і я зрозуміла, що ось він, мій поворот, моя людина, все те моє, що я отримала, лише зупинившись, пригальмувавши, щоб глянути на своє життя по-новому. А може, сюди привела мене моя дитина? Лише моя, більше нічия! Вона сама вибрала шлях для своєї майбутньої мами, сама вибрала для себе батька, сама вирішила, як жити і перевернула моє життя з ніг на голову… Ох, як багато питань і як мало відповідей! Але зрозумілим було те, що Максим дуже мені подобається, що я цілуюся з ним, що нам добре разом, що…

- Максиме, не треба, - прошепотіла я тихо, коли чоловік почав знімати з мене сарафан: стягнув бретельки, вже пестив і цілував мої груди, шепотів ласкаві слова, вів себе саме так, як мені й хотілося… Але я не могла цього собі дозволити!

- Ти зводиш мене з розуму, Марто, - прошепотів він, втім, зупинивши свої палкі поцілунки. - Я коли тебе вперше побачив - напевно, закохався, як підліток. Одразу ж! Виявляється, таке буває! А я ніколи не вірив у любов з першого погляду! - він знову почав цілувати мене, і я зрозуміла, що якщо не зупиню чоловіка зараз, то не зупиню вже ніколи, адже сама неймовірно його хотіла!

- Максе, я вагітна від іншого чоловіка! І завтра приїдуть аж троє моїх женихів! Я на цьому тижні виходжу за одного з тих претендентів заміж, я так запланувала! А ти… Ти…

- Це все дуже швидко вирішується, - прошепотів Максим. - Ти вийдеш заміж за мене! Дитину я усиновлю! А женихів завтра прожену геть! Тільки скажи! - він дивився майже благально. 

І я зрозуміла, що він хоче, аби я теж сказала, що він мені подобається, що я згодна вийти за нього заміж, що ніхто мені не потрібен, крім нього…

Але… Але це було дуже швидко для мене! Нереально швидко й важко! Я так не можу! Ні! Я ще зовсім не знаю, чого хочу! А Максим вирішив усе за мене! Це нагадало мені Реста, і голова трохи прояснилася.

Я відхилилася від Макса і підвелася на ноги, поправила бретельки сарафана, провела пальцями по своїх губах: вони горіли і хотіли ще й ще поцілунків Максима! І моє тіло прагнуло цього чоловіка!

Макс сидів на ковдрі, дивився знизу вверх на мене й мовчав.

- Я за тебе не піду, Максе! - сухо промовила я. - У мене завтра відбір! Я… Я мушу… Крім того, в тебе ж наречена! Я знаю про це. Чи її немає? Скажи мені!

Сум майнув в очах Максима і він відвів погляд.

- Вона є, - тихо сказав він, - але… Я поясню, там не все так просто... Марто...

- Все, цим все сказано! - обірвала я пояснення Макса, а в самої заболіло серце: наречена, все-таки, є! - Ти заслуговуєш на кращу жінку, ніж я. І моя вагітність. Це зараз, під впливом емоцій ти говориш такі слова, а потім… Це чужа тобі дитина... І я... Я не готова до нових стосунків, тим більше знову брехні… Адже, по суті, ти зраджуєш своїй дівчині, як робив це зі мною Рест... А я не хочу, щоб ти був на нього схожим! Адже твоя наречена… Вона… Вона є…

Я повернулася і пішла геть від річки, від Максима, від кумкання жаб, які так старалися і співали для нас із Максимом цього вечора…

Ми поверталися додому мовчки. Макс одразу ж поспішив до своєї маленької кімнати, влігся на ліжко поверх простирадла не роздягаючись, закинув руки за голову й замислено так і лежав увесь вечір. Навіть не поворухнувся. Напевно, так і заснув у роздумах. Цікаво, про що думав?

Бо я думала лише про нього. Про його поцілунки й обійми, про те, що біля річки відбулося справді те, чого я прагнула всім серцем і тілом, але я не дозволила собі такої розкоші, як Максим. Він справді вартий кращої, ніж я. Ось про що я думала.

Це тимчасове захоплення. Просто ми опинилися поруч. Двоє одиноких людей. Нас і потягнуло одне до одного. В нього є наречена. І він це підтвердив, до речі! А в мене… В мене моя дитина… І відбір. З думками про той уже зовсім непотрібний мені відбір я й заснула...