Глава 12

Я вислухала все, що сказав мені Володимир, але якось трохи розгубилася. Адже у мене зовсім були інші плани на сьогоднішній день: по-перше, ми збиралися зараз приготувати з Максимом картоплю і пообідати, а під вечір піти погуляти на річку. Я малювати збиралася.

- Ви знаєте, Володимире, - строго почала я, - я не можу дати жодної фори жодному претенденту, навіть писаному красеню чи багатому якомусь мільйонеру. Всі для мене рівні і всі повинні мати однакові шанси. Тому завтра приїжджайте, будь ласка, як і написано в оголошенні. Крім того, я не думаю, що сьогодні важко знайти жінку, яка б погодилася з вами поїхати з України в Австралію. Це ж чудовий шанс змінити життя…

- Ви знаєте, якраз жінок, котрі хотіли б поїхати зі мною, багато, а от вагітних серед них - мало, - сумно протягнув чоловік. - Їх зовсім немає. Адже всі вагітні жінки мають чоловіка, батька майбутньої дитини, який, як правило, дізнавшись про майбутнє чадо, пропонує своїй дівчині одруження. Вам не передати, який сильний батьківський інстинкт стає у чоловіків, коли вони дізнаються, що їхня дитина буде жити в іншій сім'ї та називати татом не його, а чужого чоловіка! 

- Ну, це ви вже перебільшуєте, - посміхнулась я в телефон, - так буває лише в романтичних книгах і серіалах.

Одразу ж згадала Реста, котрий хотів позбавитися нашої дитини і спохмурніла. 

- Я лише кажу про те, як би  почував себе я, коли б дізнався, що моя жінка, вагітна від мене, їде невідомо куди з чужим чоловіком. Та я заради своєї майбутньої дитини на злітній смузі ліг би під літак! Але повернув би і жінку, і дитину собі!

Ця палка тирада Володимира мені несподівано сподобалася. Відчувалося, що чоловік говорить щиро, те, що думає. Але поступатися я не збиралася. Чомусь хотілося цей день провести разом із Максимом. Тому, все-таки, запросивши чоловіка приїжджати завтра зранку, як усі мої “конкурсанти”, я вимкнула телефон.

Пішла далі додому, а сама задумалася. Заради дня з Максимом я відмовилася від потенційного і дуже перспективного жениха. Ну, не відмовилася, а перенесла нашу зустріч на пізніше. І саме тому, що надала перевагу часові з Максом. Гм. Він мені подобається?

Так, зізналась я сама собі, він мені сподобався. Дуже. І тим, що був вродливий, як античний бог, але, напевно, й не підозрював того. Хоча, з іншого боку, все-таки, очевидно, підозрював, не міг же дожити до такого віку й не зрозуміти, що має привабливу (дуже!) зовнішність. Якась же, мабуть, жінка, яка була в його житті, сказала йому про це. Ну, те, що він мав жінок, це безсумнівно, бо такий чоловік не може не мати жінки. Але ж, знаючи про свою привабливу зовнішність, не зазнався, не загордився, зверхньо на людей (наприклад, на мене) не дивиться, веде себе скромно і просто…

І ще тим припав до душі, що був добрим і співчутливим. Не відвернувся, коли мені було погано і мене нудило, не втік малодушно, а підтримав, обняв, заспокоїв…

Я згадала теплі обійми Макса і трошки помріяла, що він не зупинився на обіймах, а, наприклад, поцілував мене. Ох, губи одразу ж запалали, а мене охопило дивне хвилювання…

Так, Марто, стоп! Максим просто друг, квартирант і віднедавна охоронець. Ось і все. Я вже йому сказала, щоб ні на що не сподівався. Дурепа! Ляпну, а потім думаю. Двічі дурепа. А які в нього очі! Тричі дурепа!

І про ту його наречену нічого не спитала, хоча в голові про неї весь час думки миготіли. Чи справді має наречену? Чи то просто так написано? Адже бувають різні підписи до контактів у телефонах. Он, наприклад, у мене електрик підписаний, як Зайчик. Бо в нього прізвище таке. А хтось побачить чужий і подумає, що то мій хлопець, коханий, якому я дала ніжне й пестливе ім'я. Або у Варвари, знаю, бо ми з нею сміялися колись над цим, рідний брат підписаний, як Шмакодявка. Вона так його в дитинстві називала й досі так інколи кличе…

Може, у Максима наречена давно була? А досі телефон лишився? Бо не схожий він на людину, яка в когось закохана. Якось я це відчувала. А в наречену повинен же бути закоханий? Чи ні? Я вже нічого не знаю з цими чоловіками, бо вони ведуть себе непередбачувано й дивно, а нам, жінкам, здогадуйся, чого вони хочуть і про що думають…

А я боялася спитати про ту наречену, бо хотіла перебувати в незнанні, чесно скажу. Хотіла думати, що не має Максим нареченої, що він сам-один. Хоча, звичайно, такого не могло бути… Але ж помріяти можна?

Ясно, що йому жінка, вагітна від іншого чоловіка, зовсім не потрібна, тут і роздумувати нічого! Я гірко зітхнула. Все в моєму житті було наперекосяк! Буквально все! І кохання в мене неправильне, бо я лише одна, виявляється, кохала, а Рест зовсім мене не любив, використовував, я влаштовувала його, як одна з коханок… І життя в мене неправильне! Я мріяла завжди художницею бути, картини лише писати, а натомість штампую візуали до сайтів! І навіть чоловікові, який сподобався мені (Максові!) не можу сказати про це, бо вже затіяла цей дурний відбір!

З іншого боку, відбір - це моє самостійне рішення, яким я все одно, як не крути, пишалася! Я зможу ж відмовити всім, чи не так? Їх, моїх конкурсантів, всього троє (ну, добре, четверо, але Макс не рахується!). Скажу, що не сподобався жоден. Мій відбір, мої правила, моє рішення! Остання фраза, яку я почала тихцем повторювати, мені сподобалася!

І я прийшла додому, окрилена своєю впевненістю та вірою в те, що завжди все можна вернути назад і відмінити цей відбір, або визнати результати досягнень учасників недійсними. Я тут і журі, і учасниця, і організатор! Як захочу, так і буде!