Глава 6

Коли Максим прокинувся і вийшов надвір, сонце вже добре піднялося над дахами будинків. Я встигла зробити салат (познайомилася з сусідкою через паркан і отримала презент у вигляді овочів), відрізати собі великий шматок хліба і, сидячи на лавочці у дворі, наминала імпровізований сніданок, який на свіжому повітрі був дуже смачним.

От ви помічали, як звичайні страви стають набагато смачнішими, коли їх їси на відкритому повітрі? Дивина та й годі, але це факт!

- Доброго ранку! - привітався Максим, побачивши мене. - Я проспав молоковоз!

Я не зрозуміла, про що говорить чоловік, тому привіталася і запитала:

- Який молоковоз?

- Дядько Степан кожного ранку їздить по селу  і збирає у господинь, у яких є корова, молоко. А я в нього інколи прошу налити мені літр чи два. За гроші, - пояснив чоловік. - А сьогодні проспав! Не виставив будильник. Хотів учора і забув. Ти ж вагітна! Тобі слід їсти продукти, наповнені вітамінами й мінералами. А молоко - саме те! Ще б купити в когось сиру й сметани! - почав роздумувати Максим. 

- Агов, Максе! - обірвала я його на півслові. - Я не люблю молоко! І сметану не їм! І чого це ти так хвилюєшся за мене? Я не потребую жодної опіки! Чудово себе почуваю! Он, сусідка дала трохи огірків та цибулі - я салат собі зробила. Для початку нормально…

- Я не те, що хвилююся, я просто хотів допомогти, - глянув на мене чоловік.

- А не треба мені допомагати! - обурилась я. - Я сама собі можу допомогти! У мене є все! І гроші! І хата! - кивнула я на хатину позаду Максима. - В Києві квартира! І не одна! Гарна робота! Я чудова художниця! - трохи прибрехала я. - Нічого мені не треба! І допомоги твоєї я не просила!

- Гм, - чоловік спокійно вислухав мій монолог, а потім сказав таке, що я мало з тої лавки, на якій сиділа, не впала. - Жінка повинна бути заміжня! У тебе немає чоловіка. Тобі треба терміново вийти заміж, щоб у дитини був батько!

- А ти що, свахою найнявся? - почала я закипати. Мене дратувало те, що він лізе в мої особисті справи.

Ну, от треба було вчора зізнатися, що вагітна? Тепер мушу терпіти всі ці непотрібні мені балачки!

- Та мені раз плюнути заміж вийти! І чоловіка собі, і батька для своєї дитини теж можу швидко знайти, якщо захочу! Та тут, якщо мені забажається, буде цілий двір претендентів на мої руку і серце! - завершила я традиційною фразою-кліше. 

Максим поглянув якось дивно і спитав:

- Як це так може бути? Де вони візьмуться, ті претенденти? Ми в селі. Виростуть тут, як гриби після дощу, чи що? - розсміявся він.

А мене чомусь почали бісити його слова. Не вірить, що можу вийти заміж? Що не зможу комусь сподобатися? Тому, що вагітна? Та він мене не знає зовсім! І мене понесло…

- Ми живемо в сучасному світі, Максиме! Село, місто, хутір, острів, Америка, Австралія, та навіть Місяць чи космічна станція на орбіті Землі - все ось тут, все в мережі! - я показала Максимові свій смартфон. - Я можу мати в чоловіках кого захочу! Вибрати з-поміж багатьох чоловіків! У наш час гроші вирішують все! Навіть особисті проблеми!

- Ти хочеш сказати, що можеш купити собі чоловіка і батька для своєї дитини? - Максим підійшов ближче, зірвав яблуко з яблуні біля лавки і почав смачно їсти. Сів поруч, чекаючи моєї відповіді. 

- Чому одразу купити? - обурилась я.

А в самої вже горів усередині азартний вогонь. Адже те, про що я почала зараз говорити знічев'я, просто аби трохи подратувати Максима, і справді було цікавим варіантом! І чому я раніше про це не подумала? Я ж можу вибрати собі будь-якого чоловіка і батька для мого майбутнього сина! Просто були б гроші!

- Я оголошу конкурс! Гм. На заміщення вакантної посади мого чоловіка та батька моєї дитини. Звучить дуже переконливо й серйозно, як думаєш? - спитала я в Максима, а той мало не поперхнувся яблуком. Закашлявся.

- Конкурс? Ти жартуєш? 

- Я серйозна, як ніколи! - переконливо промовила я. - Ми укладемо з майбутнім чоловіком шлюбний контракт. В ньому пропишемо всі нюанси. Він одружується зі мною і отримає в особисте користування кругленьку суму. Бере зобов'язання кохати мене і любити нашу майбутню дитину. Але на розлучення подавати не має права. Лише я це можу зробити. Крім того, щоб ми одружилися, він має довести, що буде люблячим татом для малюка. Ну, правила відбору я ще не продумала. Але, думаю, їх не буде дуже багато.

- Відбору? - Максим забув про яблуко і вирячився на мене. - Ти, напевно, перечиталася любовного фентезі, де відбуваються відбори принцес чи кого там ще? Наречених для принців? Це в казках лише так буває, Марто. В нашому житті немає такого. Тим більше в Україні. В селі Кипнівка* Житомирської області! - він розреготався.

А мене почав пробирати гнів. Ах так, він ще й насміхається? Хай іде до своєї нареченої! І Рест теж хай до своєї мчить! У мене будуть свої наречені! Багато!

- А що, відбір - це обов'язково чоловічий привілей? - скептично я скривила губи. - І хто вирішив, що таке може бути лише в казці? В реальному житті теж буває. Он, наприклад, це шоу, як його там називають, “Холостяк” наче? Теж відбір. Правда, це шоу. І чоловік обирає. А в мене все буде навпаки: обирає жінка і це не шоу, в реальність!

Максим весело спитав, знову відкусивши яблуко, все-таки не повірив моїм словам: