Глава 5

Як же інколи людина потребує душевного тепла, щирих обіймів, простого розуміння... Я відчула це, коли Максим обняв мене. В цих обіймах не було якогось іншого підтексту - просто щире співчуття і бажання заспокоїти, допомогти, розрадити...

- Ходімо, ти, напевно, голодна, - проговорив він мені. - У мого друга дружина була вагітна. Вона їла через кожні пів години. На неї нападав страшенний голод.

- Так, голодна, але їсти кожну годину не збираюся. Ще розтовстію, а це мені зовсім не потрібно, - відповіла я.

- Та де там тобі товстіти! - він відпустив мене й посміхнувся. - Ти тонка, як билинка! І як же твій чоловік відпустив тебе саму в такому стані сюди? Аж на все літо? Чи..?

Він раптом порожевів, знітився, зрозумів, що ляпнув не подумавши, засипав питаннями, в принципі, чужу жінку, про яку нічого не знає. 

- Чи! - огризнулась я. - Я незаміжня. І це буде моя дитина. Лише моя. Ходімо їсти! Я справді голодна, тому, напевно, й нудить.

Ми повернулися на кухню, і я поїла те, що приніс Максим на таці. Якось так непомітно ми перейшли на "ти", і це було природно й невимушено. Допиваючи чай і мружачись від задоволення, я потай спостерігала за ним. Він виносив із кухоньки коробки й складав їх під стіною. Сказав, що так у літній кухні буде більше місця і тут справді можна буде готувати їжу і навіть спати, якщо буде потрібно, на старому продавленому диванчику, який стояв під стіною. Ящики збирався накрити брезентом і плівкою, яку знайшов у невеликому хлівчику біля хати.

Цей чоловік був незвичним. Я таких ніколи не зустрічала. Чи, може, не туди ходила, не там дивилася? Крім того, що він був божественно вродливим, він також був добрим, співчутливим, роботящим... Гм. Я вже думаю, як колись моя моя бабуся. "Роботящого чоловіка тобі треба, - говорила колись вона. - І щоб жалів тебе". 

Так, Максим і пожалів мене, і не скривився від огиди, коли мене вивертало, на допомогу прийшов. І обіймав. І нагодував.

І де ж такі водяться? Чому я закохалася в Реста, а не в такого, як Максим? Мало спілкувалася, напевно, з чоловіками. Як прийшла на роботу у нашу фірму, побачила Реста - і все, мені весь світ закрився. Бачила тільки Реста. Чула лише його. А поруч, напевно, ходило багато інших чоловіків. Таких, як от Максим, наприклад...

Так роздумуючи, я не зогледілась, як і задрімала на тому диванчику на кухні. Потім спросоння чула, що мене наче хтось кудись несе, але була така втомлена, що навіть і не прокинулася толком. Спала і мені снився якийсь чоловік, який казав мені: "Підеш за мене заміж?". А я відповідала: "Ні, я за тебе не піду! Ти мені не потрібен!". Всю ніч отак перегукувалася з тим незнайомцем, бо уві сні так і не побачила його обличчя. Лише запитання його пам'ятала. І як відмовлялася з гнівом і злістю. І все.

На ранок прокинулася в залі бабусиної хати. Тобто вже моєї хати.

Було ще рано-ранесенько. Сонце, напевно, недавно встало. От, халепа. Це Максим мене, напевно, сюди переніс. 

Сусідський півень так голосно співав, що чулося аж сюди і про сон довелося забути. Я встала і помітила, що мене роздягнули. Була в трусиках і легкій маєчці, котра вдень була під сорочкою. Отже, Максим мене ще й роздягав! Аж у вогонь мене кинуло, коли уявила, як він це робив. От, халепа, тепер згорю з сорому, коли побачу його.

Натягнула джинси, футболку й тихенько прочинила двері із залу до вітальні.

Перше, що впало в око, ота “бандура” на столі. Там вже не так інтенсивно булькало. Інколи в деяких прозорих спіральних трубочках прокочувалася якась рідина і все знову завмирало. Я навшпиньках, несучи капці в руках, прокралася повз стіл до дверей. Але очі скосилися, звичайно, в бік спальні, де мав спати Максим.

Він і спав. Міцно, відвернувшись до стіни. І, напевно, йому геть плювати було на того голосистого півня, крики і співи якого потужною звуковою хвилею розбудили напевно, вже пів села.

Ага, Максим спить. Це добре. Приведу себе в порядок, оговтаюся, придумаю, як вести себе після того несподіваного перенесення мене до залу і роздягання до сну, які проробив чоловік.

Розвернулася до виходу і почула, як вібрує десь телефон. Мій лежав у кишені джинсів, я щойно його туди поклала. А от телефон Максима знаходився на столі, біля того його наукового агрегату. Напевно, забув там.

"Не буду чіпати!", - подумала я.

Але він був під самим носом і я не чіпала, але, звичайно ж, зиркнула на екран.

"Моя наречена" - сяяв на весь екран напис.

Ага. Наречена. Максимова наречена, бо дзвонить йому. Він так її підписав у контактах. Ага. Ну, так, наречена... Звичайно, у такого чудового чоловіка обов'язково повинна бути дівчина! Навіть ніхто не здивувався. Ага...

Я прочинила двері в коридор, вийшла на поріг хати. Взулася.

Надворі було чудово! Свіже повітря, спів птахів. Гомін сусідів за парканом, мукання корів, які, напевно, йшли на пасовисько. 

Ідилія! Краса!

Ну, звичайно, Марто, ти що, дурна? Як же може такий мужчина бути без жінки? Ось і все стало на свої місця! І нічого зазирати на чужих чоловіків, Марто! Не перетворюйся на стерво, яким є твій Рест і та його Мар'яна, гм, теж вже наречена…

Я зітхнула, смиренно приймаючи несправедливість і недосконалість у цьому світі і пішла шукати вбиральню...