Глава 8

Данило

Данило Малевич сидів у своєму кабінеті і вирячався в монітор ноутбука. Але замість колонок та графіків бачив обличчя дружини та її повні ненависті та зневаги очі. Коли йшла з їхнього дому, коли виганяла його з дому своєї матері, коли тікала вчора з його кабінету, шбурнувши на підлогу його гроші, як якесь сміття. Маша і до нього ставилася так само, як до сміття, останні кілька місяців. До сміття, яке заважає, лежачи під ногами, але яке не викинеш тому, що воно бабло в будинок приносить, потрібне для цієї довбаної дитини.

Раніше все було інакше. Раніше це була його Машка. Раніше, до пологів, вона його кохала та цінувала. А ось після неї як підмінили. Ні, звичайно ж, Малевич розумів, що з появою дитини життя зміниться. Не дурень. Але, якби знав, що настільки, то коли Машка залетіла, настояв би на аборті. І попереджали друзі, розповідали як у їхніх сім'ях бувало, а він не вірив. Тому що вважав – його Машка особлива. І не перетвориться, просто не зможе перетворитися на нудну, розжирілу тітку з вічно верещащим немовлям на грудях, зайняту тільки ним і не заб’є болт на чоловіка, його почуття і потреби. Але трапилося саме це. Спочатку думав, добре, тимчасово. Навіть якось її шкода було. Думав на горло собі наступити і найняти няню. Не любив сторонніх у домі, та й мати його якось виростила сама без допомоги й нічого. Але заради неї, заради Машки, був готовий. Він взагалі на багато був готовий заради неї. На перегони забив, хоч жив цим тому, що вона за нього переживала і тому, що тачка з'їдала тонну бабла, а вихлоп від заїздів не покривав витрат. Бабло ж треба було на бізнес. Знову ж не щоб завжди гайки крутити на чужого дядька, а щоб своє. Адже він не гірший за цих самих “дядьок”, просто в нього немає тата, який може все купити. Тобто тато є, і бабло у нього водиться, але от синові допомогти - ні в яку. Сам повинен, мовляв, як і він. От Данило й крутився сам, як міг.

Вигріб усе до копійки та вклався. Справи йти вгору почали не відразу, звичайно, але ж почали. І тут залетіла Машка. А він, Данило, не знав чи хоче дітей. І загалом її заліт був вкрай невчасно. Тільки-но в нуль виходити почав, йому б розкрутитися і домовилися ж почекати, але... Але він розумів, що і сам винен, адже ніхто не змушував без "резинки", та й Машка так хотіла дитину. Ось і погодився.

І навіть якось прикольно було розуміти, що у коханій жінці росте його дитина. Що він буде батьком. А потім і сама мала була така прикольна. Машка з нею зашивалася, але від няньки відмовилася. Мовляв, як чужу людину підпустити до "кровиночки"? Заїкнулася про хатню робітницю. Тобто до "кровиночки" чужого не можна, а йому, Данилі, жерти готувати і дім його прибирати, чужому можна? На той момент він уже поступово починав і себе відчувати чужим у власному домі. Приходив стомлений, як собака, з роботи, а Машка йому, як тій же собаці, миску їжею наповнить, і помчитися сюсюкати з дитиною. Ну чи сяде з нею ж на руках і почне розповідати, що поїли і як покакали. Начебто йому це треба... Ні, щоб запитати, як день минув, вислухати, підтримати, масаж запропонувати зробити. Знає ж, як від сидіння в кріслі та копання в тачках спина затікає, так ні... Про ліжко й мови немає. Гаразд там спочатку не можна було. Ок, він же не звір якийсь. Але потім. То втомилася, то дитина кричить. Та й, відверто кажучи, у нього й самого бажання ставало дедалі менше. Машку рознесло, а вона нічого з цим не хотіла робити. Тому що їй стало начхати на нього. Подобається, ні, яка різниця? Головне ж – дитина.

А раніше старалася для нього. Завжди сексуальний одяг, підтягнута кругла дупця, "стоячі" груди. А зараз? Тепер їй просто начхати. Їй начхати на нього, начхати взагалі на все на світі, окрім цієї дитини.

Ну і раз хотіла народжувати, то хай сама й займається. Не буде їй помічниць. При тому, що грошей зайвих не було, а бізнес вимагає вкладень або обженуть конкуренти. І так він тепер один працює. Раніше Машка підробляла. Нічого серйозного – так, перукар, причому рахуй завдяки йому, адже це він колись їй на курси грошей дав. Але все легше. А тепер вдома сидить з лялькою, яка дуже дороге, доречі, задоволення.

Ішов час і краще не ставало. Він був готовий вити на місяць від туги і відчуття власної непотрібності. Замахався від її закидів, що з дитиною не допомагає, від істерик її... Чорт забирай, він - працює. І що, по-Машкіному, ще повинен, приходячи додому, памперси міняти? Ні, звільніть.

І ось, колись він став ловити себе на думці, що чіпляється поглядом за інших дівчат. Спочатку було соромно перед Машкою. Ну так, говенний період у них, але раптом все зміниться? Раптом вона скоро стане колишньою – веселою та гарячою красунею, у якої в голові він, а не памперси та какашки? Як не крути, а дитина і його теж. Дочка... Вона посміхається, коли його бачить. Наче навіть його любить. На відміну від своєї матері.

Данило терпів. А потім раптом з'явилася Діна. Подружка подружки його кореша, яку та привела для компанії. Юна, свіжа, яскрава. І дивилася на його так ... Так, як давно вже не дивилася Машка. Слухала його з цікавістю. Розпитувала. У тачках розбиралася. А вже фігурка...

І ось, колись він зірвався. Вони переспали. Машці сказав, що напився і в друга ночував. Соромно було, жах. Але Машка… Істерику влаштувала, що бухає, доки вона сидить із дитиною і на цьому все. Хоч би приревнувала там. Але ні. Тому що їй начхати. Ну і значить сама винна. Довела до такого. А раніше він ніколи... Не дивився навіть ні на кого, крім неї.

Але йти від Машки він не планував. Розлучатись. Навіщо? Вдома чисто, жерти готово, сорочки погладжені. І вона, Машка – його дружина. Він звик до неї. Він ще пам'ятав її іншу і ту іншу любив. Сподівався, що вона помітить, що зрозуміє свою помилку і що знову стане такою самою, як була. І тоді все знову буде як і раніше.

Вона – його. І крапка. Вони разом майже третину життя. Вони – сім'я. А із сім'ї не йдуть. Так батько казав. І в цьому Данило був з ним згоден.