Глава 7

Мені були дуже потрібні гроші і разом з тим я розуміла, що не можу їх прийняти від Дана. Ось, начебто б безглуздо. Як мінімум, його обов'язком є сплата аліментів на Анічку, та й моє утримання як її матері, що перебуває в декреті, але... Я тримала в руках значну стопку, залишену свекрухою, яка могла б дозволити мені не паритися про гроші пару місяців, і хотіла тільки одного - поїхати до Дана і жбурнути гроші йому в обличчя.

Не хочу я від нього нічого так. Нічого. Тільки дівоче прізвище. А решту нехай суд вирішує. Пішов він із такими “красивими” жестами. Зараз, майже через місяць, я розуміла це з усією ясністю. Не з'явилося в мене сумнівів, не з'явилося жалю та іншого, що було в Карини. Та й… Дан не давав приводу. Те, що дав гроші через матір так, ніби то я була в чомусь перед ним винна - це ні про що.

Зранку в понеділок я стояла на порозі його станції технічного обслуговування. На мені була легка сукня з квітами, що підкреслює зону декольте, приховує животик і щиколотки. Куплена вона було на п'ятому місяці вагітності і зараз схудлій мені була якраз. На ногах – босоніжки на підборах. Я їх востаннє ще до вагітності одягала. Волосся легкими хвилями, синці під очима приховані тоналкою, очі підкреслені стрілками, вилиці - рум'янами, а губи блиском.

Добре, що нічна гроза тимчасово замінила пекельну липневу спеку на комфортну прохолоду, інакше б усі мої старання через п'ять хвилин стекли б просто у підкреслену кроєм сукні зону декольте.

Нудна та товста, значить? Ок, добре! Подивимося, що ти зараз скажеш, Дане Малевич.

- Добридень! Данило на місці? - запитала я, зайшовши в бокс.

Згадалося, як ми з Даном приїжджали дивитися це приміщення. Як потім пили шампанське, відзначаючи відкриття станції. Як займалися сексом потім прямо на його робочому столі. Чи могла я подумати тоді, що за кілька років…

Після того, як побачили мене, обличчя майстрів ошелешено витяглися. Було б приємно думати, що хлопців вразила моя краса, але з більшою ймовірністю справа була в подиві моєю появою після всього. Дан має невелику компанію сімейного типу. Не може бути, щоб вони не знали… А може він і тьолку свою сюди приводив. Похвалитися бізнесом, наприклад, організувати який допомагала йому я.

- Ем, ні, його зараз немає. Тобто сьогодні не буде, - випалив один із них, а другий штовхнув його в бік.

Я пильно подивилася на хлопця, а він ніяково відвів погляд. Брехав і брехав погано. У цей момент з другого поверху, де й розташовувався кабінет боса, долинули голоси. Піднявши голову я побачила як до сходів у компанії мого чоловіка підходить Діна. Погляд проти волі почав сканувати її. Вище середнього, худа, як тріска. Коротка біла сукня на тонких бретельках демонструє "все найкраще відразу" - "трійку", довгі ноги. Волосся до талії, нарощені вії, явно підколоті губи, які, коли побачила мене, здивовано розкрилися...

Спалах болю загасила гаряча хвиля агресії. Злиться на себе, ходить сам не свій і намагається забутися, так? Я глянула в обличчя чоловіка. Те було блідим, застиглим, але на ньому, як і раніше, не було ні натяку на синці під очима чи осунутість. Погляд карих очей був роздратований, а не згаслий.

- Дане, що вона тут робить? - пропищала Діна. - Ти ж обіцяв мені, що між вами все скінчено!

- Стули пельку, - шикнув він на неї.

- Як ти зі мною розмовляєш?

Замість відповіді Дан грубо схопив її за лікоть і потяг униз сходами. Кілька разів дівка мало не навернулася, адже на ній були просто пекельно високі підбори.

- Ти що робиш? Відпусти! Негайно відпусти мене! - верещала вона.

Дан не реагував. Мовчки тягнув її з таким виглядом, що здалося, ще трохи і робитиме це, схопивши за волосся.

- Пішла геть! - сказав він, виштовхуючи її за двері станції.

Зачинив їх і повернувся до мене. Я шоковано завмерла. Впіймала себе на думці, що не відчуваю задоволення від побаченого. Замість нього був страх. Саме він, так. Раніше я ніколи його не відчувала по відношенню до Дана. Так, у нас були сварки, як і у всіх. Але ніколи він не дозволяв собі мене так хапати і взагалі не давав приводу побоюватися того, що може підняти руку.

- Привіт Машо. Пропоную поговорити в моєму кабінеті, - у його навмисне спокійному голосі був метал.

Я не хотіла йти. Загалом єдиним моїм бажанням зараз було забратися звідси, опинитися якнайдалі від цього страшного незнайомця з обличчям мого чоловіка, але я цього не зробила.

Пішла з ним до кабінету. Ноги тремтіли, але я примудрилася жодного разу не перечепитися на сходах.

- Я сумував за тобою, - випалив Дан, замкнувши двері.

- Так, я це бачу, - почала була я, а він раптом одним стрибком опинившись поряд зі мною вп'явся в губи. Схопив за волосся на потилиці, проломився в рота язиком. Іншою рукою стиснув сідницю, вдавлюючи у свої стегна.

Я затремтіла від шоку та огиди. Уперлася тремтячими руками в кам'яні чоловічі плечі, намагаючись відштовхнути його. Дан підштовхнув мене до столу і перекинув на нього спиною.

- Дане! Дане, припини! - вириваючись, просипіла я. - Не смій!

- Хочу тебе! - ніби збожеволів, гарчав він.

- Ні! Ні! - моя рука злетіла вгору і врізала йому дзвінкого ляпаса.

Долоню обпекло болем. Дан від несподіванки розтис хватку, відступив, а я, зісковзнувши зі столу, відбігла від нього.

- Машуню…

- Не наближайся! Або я закричу і твої співробітники дізнаються, що ти не тільки мудак, а ще й ґвалтівник! - крізь сльози, що набігли, видавила я тремтячим голосом.

Підхопила сумку, що впала на підлогу, дістала з неї гроші і жбурнула йому під ноги.

- Забери їх! Мені від тебе нічого не треба, окрім того, що буде покладено рішенням суду, зрозумів?

- Я не дам тобі розлучення, Машо, - цинічно посміхнувся він. - Нікуди тебе не відпушу!

- Не маєш права! Ми у двадцять першому столітті живемо! Як тільки Ані виповниться рік, я подам на розлучення!

- Що ж, подавай! Але, врахуй, дитини тобі тоді не бачити!