Глава 12

Даниле, коханий! Що коїться? Поясни!!! Коли це я, така прагматична, так реально вірила в сни? Навіть попри те, що у мене ще тоді, в нашій поїздці у Відні уві сні було якесь дивне видіння. Але ж причину ти мені так аргументовано роз'яснив. А тепер я знову на роздоріжжі, в невіданні зі своїм нерозумінням та несприйняттям, на самоті… Повертаюсь на бік, зариваючись носом в подушку і нестримно  гірко ридаю. Не знаю, як жити далі! У мене неймовірно важка туга на серці, тягар, сум, біль, відчай в душі. Напевне від усього цього та фатальної, патової безвиході я постаріла за ці дні на чверть століття чи навіть більше не тільки в душі. Майже не дивлюсь цими днями у дзеркало.

Знову мені по вухах звичним звуком гомінким, пронизливим рингтоном, як набатом, глюкає телефон. Я вже знаю – повідомлення від Костянтина. На такі, надважливі для мене, але скупі реляції від кума я тепер реагую нервово. Він особисто ще недавно  саме так охрестив ті свої інформативні два слова. Ще в неділю я спеціально встановила особливий звук на його повідомлення, аби точно вирізняти їх з-поміж інших. 

Знайомий рингтон миттєво відриває мене від подушки. Ще якусь хвилину-другу я зволікаю, усвідомлюючи, що в невіданні перебувати більше не можу. Боязко тягнуся до телефона. Відкриваю повідомлення і читаю: «Вибач, але й далі немає ніяких новин. Наші плани знову зірвалися.  Арта  без упину фігачить.  Власто, я знаю, ти втомилася від моєї нікчемної безпорадності, але я не знаю, що маю тобі сказати, чим зарадити? Пробач і наберися терпіння… Я напишу завтра, навіть якщо нічого не зміниться».

Умліваю від цієї новини у своїй болючій, гіркій безпорадності. Уявляю, як цей стан безвиході скажено гнітить Костю – зрілого, дорослого чоловіка, який давно вже звик і вміє розв'язувати надскладні завдання і ребуси. А тепер змушений залишатися заручником прикрих обставин. І нічого не зробиш – кількісне протистояння. Дати відсіч противнику, без наявності того, що може зупинити цю вогневу атаку, не виходить. Ціна занадто висока, втрати – незворотні. Тепер це вже усвідомлює кожен, хто хоч трохи логічно мислить. І немає ілюзій про міфічні два тижні…

Уже звикло збентежено рвучко видихаю та судомно вдихаю на повні груди. Все, як і вчора: сильно тисне в грудях, серце пече, а давкий ком відчаю підходить до горла. Життя  йде по колу – стабільно погано… 

– Мамочко, – озивається наша маленька донечка, і я розумію, що на мені лежить шалена відповідальність – наші діти. Данило завжди наголошував, що я його сильна сторона. Мій коханий жартівник, мій Лаврик. Тому знаю, що не маю права його підвести, здатися чи розкиснути з відчаю. Обіймаю нашу крихітку  й цілую дитячу рум’яну щічку. І моя круговерть починається… А після садочка на мене чекає розмова з Лією – медіумом. Бо без неї я не впораюся з моїм замовленим сном – надто багато ребусів. А помилитися в моїй ситуації неприпустимо. Занадто важко мені дається та тривала невизначеність. 

Здається,  що мені знову пощастило – лавка порожня й поруч ні душі, якщо не враховувати поодиноких перехожих. Посміхаюся з думкою, що її хтось ніби спеціально для мене тут поставив. Хоч якась втіха, окрім діток. Зручно всідаюся та набираю Лію. Довгий, тривалий гудок. Нарешті піднімають слухавку, й до мене відразу доноситься вже знайомий голос. Все відбулося якось дуже раптово. Не сподівалась! Слова медіума летять відразу, випереджаючи моє привітання:

– То як, замовила? Все вийшло? 

– Здається, що так, – нерішуче кажу.

– Було щось таке, чого ти не зрозуміла? – спантеличує мене Лія.

– Так! Ребусів дуже багато. Не розібралась. Власне тому й телефоную. Допоможете? – знаю, що так. Принаймі вона обіцяла, і я навіть не сумніваюся в її словах. 

– Тоді розповідай. Дуже детально, все за порядком. Це дуже важливо! Значення має кожна деталь, нюанс та навіть тривалість. Я уважно слухаю! – і я натхненно, хоч дещо боязко, розповідаю свій сон, в найдрібніших деталях, як Лія й просила. А вона ввічливо, чемно слухає, не перепитуючи. У мене відчуття, що Лія завмерла на тому кінці, ніби проживаючи мій сон зі мною. Попри те, що від хвилювання я кілька разів заплутувалась, вона жодного разу не перебила. А потім взяла нетривалу паузу і продовжила, розшифровуючи мої ребуси:

– Ну що ж, у твоєму сні інформативні та важливі два моменти, які власне й доповнюють один одного. Це цифра 60 і запалена цигарка. Все решта не несе жодного навантаження. Почнемо з пачки цигарок – ти надто емоційно втомлена та виснажена, тому мусиш зібратися. Відразу зазначу, що ти сильна, вольова й витривала жінка – це твоє  дуже непереборне бажання закурити у сні. Тобто, ти можеш робити невластиві тобі вчинки, те, що вважаєш правильним і потрібним, але з оглядкою, як би вчинив твій чоловік. У тебе почалися непрості дні. Доведеться зібратися з духом, набратись терпіння. Новини про твого чоловіка ти почуєш приблизно через 60 днів. Можлива незначна похибка – до трьох днів. Інколи так трапляється, коли не враховані певні моменти, якісь деталі. Сподіваюсь, що сон ти чітко запам'ятала. Приблизно тоді ж ти його й побачиш. У вас буде довга, тривала любовна розмова. Наразі це все, що я можу тобі сказати. А поки подумай про себе та дітей. Знаєш, я бачу двох дівчаток, з якими у вас потужний енергетичний зв'язок. Але бачу й хлопчика, який вже знаходиться у твоєму енергетичному полі. Хто це? Крім того, у тебе малюється  ще один зв'язок, але це потім…, – Лія на кілька секунд замовкає і продовжує. – Поки більше не можу пояснити. Потрібен час. Він вирішальний. То що скажеш?

– Так, у нас з Данилом дві доньки. Планували ще сина, але поки обставини проти нас. Наразі ми на шляху усиновлення хлопчика. Це похресник Данила. Його тато загинув, а мама – зозуля, – задумуюсь про те, як ця війна понівечила долі дітей. – А сон я так чітко запам'ятала, як молитву. Сама дивуюсь. Відчуття, що хтось допоміг. Ось так!