18. Зачіпка і момент, коли світ перевертається з ніг на голову...

Коли Ліна сідає в машину, то виглядає задоволеною, вся буквально світиться і усміхається і я таки трохи ревную.

— Дивлюсь, зустріч пройшла успішно…

— Так, — вона загадково усміхається. — Мені вдалося дещо дізнатись…

— І що саме? — я намагаюсь звучати невимушено.

— Батько Олександра регулярно навідується до чоловічого закритого клубу “Білий кролик”.

— Цікаво, це ж ніби клуб-конкурент клубів твого брата, — замислено кажу я. 

— Так? Я не дуже на них знаюся, — Ліна знизує плечима. 

— Цікаво, — знов повторюю я. — Ну що ж, це вже щось, значить, мені треба спробувати піти в той клуб, пересіктись з ним і спробувати щось дізнатись. 

— Може, туди треба якісь перепустки, чи що? — розмірковує Ліна. — Що значить “закритий”?

— Так, — я зітхнув. — Ну, я щось придумаю з цим. У мене є певні звʼязки, думаю, зможу дістати ту перепустку.

— Добре, тоді поїдемо додому? Наче все заплановане виконали, — вона усміхається. 

— Добре, — я дивлюсь на годинник. — Певно, твій брат захоче тебе все ж побачити… Може навіть чекає на тебе.

— Так, бо йому ж не терпиться дізнатися, що там у нас з Олександром, що я не ночувала вдома, — підморгує вона. 

— І що ти йому скажеш? — я усміхаюсь.

— Скажу, що все було чудово, ми поснідали разом, і це не буде брехнею…

— В принципі, так, — киваю я. — А про ніч він навряд спитає. Сніданок вже сам по собі натякає на ніч. 

— Ага, а Олександр не настільки балакучий, тут мені пощастило, він скоріше консерватор, то не думаю, що Марк чіплятиметься до нього з питаннями. Коротше, все буде добре…

— Тоді поки ти будеш вдома, я відвезу документи від криміналіста до адвоката, — кажу я. — А потім кудись поїдемо. Є якісь побажання на вечір? Може, хочеш щось особливе?

— Я згодна на будь-яку пропозицію, — каже вона. 

— Ну, навряд Марку сподобається, якщо ти сьогодні знов не ночуватимеш вдома… Тому, певно, треба просто кудись сходити, — припускаю я. — Кіно? Театр? Може, ще щось? Ти тварин ніби любиш, раз хочеш клініку відкрити? Я бачив відкрили якусь виставку медуз у нас. Хочеш, можемо сходити. 

— Медузи? Цікаво, давай сходимо, — усміхається Ліна. — Ти такий вигадник!

— В таке місце Олександр тебе точно не зводить, — я теж усміхаюсь. 

— Маєш рацію. Мені вже хочеться, щоб швидше настав вечір!

— Це добре, — я киваю. — Бо мені теж цього дуже хочеться, Ліно, — я подаюсь вперед і мʼяко торкаюсь губами її губ.

— Після того, що було цієї ночі, я взагалі не хотіла б з тобою розлучатися, — шепоче вона. 

— Щойно розберемось з документами, можна буде не розлучатись, — я торкаюсь долонею її щоки. 

"Ну і ще з моєю сестрою…"  — але це я вголос не кажу. 

Може, вийде якось так все підтасувати, ніби я дізнався про клуб від батька Олександра? Хоча, чи повірить Ліна в такий збіг? Але ж якщо я розповім їй, що почав працювати на її брата, щоб нарити на нього компромат, то вона може подумати, що і стосунки з нею — це тільки частина мого плану…

— Ну, і коли ти довідаєшся, де твоя сестра, — вона ніби читає мої думки. — Ти коли збираєшся до того клубу? Може, мені теж піти? Чи туди пускають тільки чоловіків? 

— Наскільки я знаю, там танцюють стриптиз, а ще є всякі віпки, ну, сама розумієш, що там відбувається… Якщо ти прийдеш, то привернеш багато уваги, бо все ж туди ходять саме чоловіки, хоч жінкам і не заборонено приходити, якщо вони платять, — відповідаю я.

— Тоді не буду йти, але будь обережним, добре? Ці люди можуть бути непередбачуваними…

— Мені головне поговорити з батьком Олександра. Не думаю, що це займе багато часу. Щойно це відбудеться, я зроблю вигляд, що знімаю дівчину і йду з нею до віпки, — пояснюю я. — Заплачу їй, але послугами користатись не буду, ну і піду з клубу через півгодини після того. 

 — А про що ти збираєшся з ним говорити?

— Хочу задати якесь провокативне питання, я ще не придумав точно. Щось таке, що змусить його нервувати, якщо він дійсно причетний до зникнення Марини. Треба добре це продумати, — я зітхаю. — А до того спілкування ні про що, ну щоб просто відволікти його. Тобто, мені не буде потрібна відповідь на провокативне питання. Просто реакція, яка має підтрвердити його причетність до її зникнення.

 — Зрозуміло, — вона киває. — Ну, я впевнена, що у тебе все вийде!

— Дякую, — я усміхаюсь. — Добре, давай завезу тебе додому і швидко поїду до криміналіста і юриста…

ЛІНА

— О, Марку, ти вдома? — дивуюся я, побачивши брата.  — Я думала, ти на роботі…

— Так, заїхав узяти деякі документи з сейфу, — він пильно дивиться на мене. — А ти сьогодні не ночувала вдома? 

— Ну, ти ж сам мені дозволив, — усміхаюсь я. 

— Невже у вас щось було? — він, здається, аж дивується.