17. Памʼятай, ти не маєш ризикувати

Прокинутись і бачити Ліну в своїх обіймах у себе вдома — це щось неймовірне. Чесно кажучи, раніше я думав, що у нас з нею все не зайде так далеко, все ж ми з нею з різних світів, та й її брат — моя ціль і мій ворог. Але протистояти цим почуттям ані я, ані вона, схоже, не можемо…

Сподіваюсь, вона не пожалкує про це, бо я точно не пожалкую. Я хочу бути з нею, хоч і не дуже розумію, як це все правильно організувати. 

Коли Ліна розплющує очі і усміхається мені, я усміхаюсь у відповідь:

— Добрий ранок, як ти? 

— Чудово, — каже вона. — Ти мені снився цієї ночі, а тут я прокидаюся і бачу тебе наяву…

— У мене якісь схожі відчуття, — зізнаюсь я, коротко цілуючи її в губи. — І як після цього відпускати тебе додому?

— Мені теж не хочеться йти, — зітхає вона, — але Марк…

— Та так, — я киваю. — Доведеться поки що ще трохи позайматись конспірацією. 

— Сподіваюся, брат не запитає Олександра про те, як йому сподобалось побачення, — раптом говорить Ліна. — Бо тоді вся наша конспірація накриється…

— Вони хіба спілкуються? — дивуюсь я. — Я думав, що ні. Та й останній раз вони ніби посварились, чи щось таке? На тому бенкеті. 

— Та ні, брат трохи бурчав, що Олександр залишив мене і пішов розмовляти по телефону, а до мене тим часом причепився той тип… Але потім вони примирилися. Мабуть, мені треба знову з ним зустрітися, щоб якщо Марк запитає, Олександр не зрозумів, про яке побачення йдеться…

— Ну і навряд твій брат буде щось казати саме про ночівлю, правда? — перепитую я. — Все ж, це не дуже тактовне запитання.

— Від нього можна всього очікувати, але я думаю, що це вже занадто, все ж я його сестра, а не якась стороння дівчина… Але треба трохи замести сліди, може напишу Олександру і сходимо в якесь кафе, посидимо пару годин, а тоді я згадаю, що в мене якась термінова справа… Тоді факт побачення буде наявний, і якщо Марк спитає, як йому зустріч, то Олександр уже не здивується..

— Добре, — погоджуюсь я. — Хай буде так… А я поворушу наших криміналіста та юриста, там мали якраз доробити всі експертизи. А ще мені треба придумати, як підібратись до батька твого Олександра. 

— Може, я спробую його розпитати про батька, куди він ходить, яке має хобі і все таке? 

— В тебе вийде зробити це так, щоб Олександр нічого не запідозрив? Все ж, тобі треба бути обережною… Може, якби я дізнався його хобі, зміг би пересіктись з ним в неформальному середовищі і щось дізнатись. Тим паче, в мене тепер є дорогий костюм для прикриття. Головне не діставати при ньому мобільний, — я усміхаюсь.

— Та Олександр не дуже здогадливий, плюс я розпитуватиму обережно, може просто заведу тему про свою родину, тоді перескочу на його… Не буду в лоб запитувати лише про батька, думаю, він не помітить, що я це роблю не просто так, аби потеревенити. 

— Але обіцяй, що будеш обережною, Ліно, — я обіймаю її. — Олександр дійсно не дуже здогадливий, але якщо він скаже батькові, що ти його розпитувала, і скаже якусь фразу, яка може того насторожити, то буде погано…

— Обіцяю бути обережною, — вона торкається моєї щоки. — Не хвилюйся, я знаю, як повести світську розмову. А там і справді ти можеш піти в те місце, де він буває, і сам щось розвідати…

— Добре, давай так і зробимо. Але якщо він насторожиться, то обіцяй припинити розмову і перевести тему, — кажу я.

— Добре, — вона усміхається. — Я кохаю тебе, Дене…

— Памʼятай, ти не маєш ризикувати… Я знаю, що ти підеш заради мене на багато що, але не хочу, щоб ти підставилась під удар, — я проводжу долонею по її щоці. — Твоя безпека має бути на першому місці.

— Я знаю, що з тобою мені завжди безпечно, — каже Ліна. 

— Останнім часом мені здається, що я більше підставляю тебе під удар, ніж захищаю, — я обіймаю її. 

— Ні, що ти, ти дуже допомагаєш мені, — не погоджується вона. — Наприклад, з цією угодою…

— Міг би просто допомагати і не дозволяти грати в небезпечні ігри, — я зітхаю. — Бо взагалі це ніякі не ігри, Ліно. Але я дуже хочу знайти сестру і не можу відмовитись від твоєї допомоги, якщо ти сама цього хочеш…

 — Я дуже хочу знайти твою сестру, — каже вона. — Адже їй може загрожувати небезпека, тому треба діяти швидко, не зволікаючи. Зараз я напишу Олександру і запитаю, чи він не хоче випити кави разом. 

— Добре, дякую тобі Ліно, — я знов чмокаю її в губи. — Не знаю, як би впорався з усім цим без тебе…

ЛІНА

Я  не зволікаючи беру телефон і пишу Олександру повідомлення: 

“Привіт! Як щодо того, щоб випити разом кави?”

Відповідь приходить майже одразу:

"О, Ліно, я тільки за! О котрій, де? Може, зустрінемось у мене? Є квартира, двоповерхова, з більярдом. Любиш більярд?"

Я повертаюсь до Дена і кажу:

 — А він не такий уже повільний, як мені здалося на перший погляд. Запрошує мене до себе в двоповерхову квартиру пограти в більярд!

— Не погоджуйся, — відповідає Ден трохи емоційно, а потім додає: — Мало що він захоче там зробити… Не хочу, щоб ти йшла до нього, навіть якщо це заради моєї сестри.