16. Це не ігри.

Коли ми приходимо до кінотеатру, я купую нам всяких смаколиків, і ми проходимо до зали. Вперше проводимо час разом не ховаючись в якихось закутках і не поспішаючи. Весь сеанс ми тримаємось за руки, тихо шепочемось, обговорюючи фільм, а на деяких моментах повторюємо дії персонажів. Мені дуже подобається цілуватись з Ліною, я дійсно закохався в неї, нема сенсу це заперечувати… Я маю думати про розслідування і сестру, але голова забита тільки думками про Ліну і про те, що я не хочу сьогодні відпускати її. 

Коли парочка на екрані свариться через те, що головний герой змовчав про своє минуле, я відчуваю себе трохи винним, бо теж багато чого недоговорюю Ліні. 

— Вона так сильно злиться на нього, — кажу я, дивлячись на Ліну. 

—  Ну, він обманював її, я думаю, що на її місці теж розсердилась би,  — вона знизує плечима. 

— Але він не хотів її турбувати, бажав розібратись з проблемою, а вже потім би все одно напевно розповів би, — припускаю я.

— Люди рідко замислюються над тим, що буде потім, вони живуть сьогоднішнім моментом, — відповідає вона. 

— Можливо, — киваю я. — До речі… після кіно, куди б ти хотіла поїхати? Я б хотів, щоб ми поїхали до мене, не хочу тебе сьогодні відпускати… Але я живу не так шикарно, як ви з братом. Можна, авжеж, поїхати до готелю, але мені здається, що це трохи не те…

— Я хочу поглянути як ти живеш, — вона торкається моєї руки. — Мені байдуже, що не шикарно, головне, що там ми будемо тільки удвох…

— Кохаю тебе, — я подаюсь вперед і, прикривши очі, цілую її в губи.

— Я тебе теж дуже кохаю, і сподіваюся, в тебе немає таємниць від мене, як у нього, — вона киває на екран. 

— Ну, як не крути, таємниці є у кожного, Ліно, — я зазираю їй в очі. — Але думаю поступово ми краще дізнаємося одне одного.

— У мене від тебе немає таємниць, — каже вона. — І я рада, що ти теж усе розповідаєш мені… як про свою сестру. 

— Сподіваюсь, я знайду її, — зітхаю я. — Здається, що як тільки я підбираюсь ближче до розгадки, вона немов вислизає з моїх рук, і мені це не дуже подобається.

— Ти так мені й не розповів, про що дізнався від її подруги сьогодні, — з докором каже Ліна. 

— Ну, пробач, відволікся, — усміхаюсь я. — На тебе ж, тому не ображайся. Але я дійсно дещо дізнався. Її подружка сказала, що у Марини було декілька постійних залицяльників, і тепер мені треба перевірити їх всіх.

— Добре, не буду ображатися, — усміхається вона. — Але будь обережний, раптом ті люди небезпечні? Може, краще повідомити поліцію? 

— Один з них — відомий політик… Хочеш, здивую тебе ще більше? — я зазираю їй в очі. — Це батько твого молодого залицяльника.

— Нічого собі, — вона вражено дивиться на мене, — як кажуть, світ тісний…

— А ти ж знаєш, що такому, як він, не проблема зробити будь-що, щоб приховати свої злочини, — я зітхаю. — Не хочу думати про це, але Марина може вже бути і мертвою.

— Тоді, можливо, я зможу чимось допомогти? Раптом Олександру щось відомо, і можна в нього вивідати цю інформацію? 

— Мені Олександр здався простим, як двері, не думаю, що він в курсі, що робить його батько. Тим паче, виходить, той зраджував його матері. 

— Тоді, звичайно, батько навряд чи тримав сина у курсі своїх походеньок… А раптом це його дружина вирішила позбутися суперниці, ну, якщо припустити, що їй стало про все відомо? 

— Думаєш, вона могла знати? — замислююсь я. — До речі, на прийомі тоді її не було… А до того? Вона ходила на подібні заходи, ти бачила її?

 — Так, ну я не була з нею близько знайома, лише бачила мигцем, та й то через те, що Марк товаришує з її чоловіком. Колись вони навіть були у нас в гостях, правда без Олександра, бо той тоді вчився за кордоном…

— Зрозуміло, — киваю я. 

— Може, мені якось напроситися до Олександра додому, типу організувати знайомство з батьками? 

— Це може бути небезпечно. Якщо ти скажеш щось не те при ньому і він дійсно замішаний в зникненні моєї сестри, то він може щось зробити, Ліно. Такі люди не мають жодних меж та принципів… Не хочу, щоб ти так ризикувала, — я зазирнув їй в очі. 

— А якщо обережно, не говорити зайвого? 

— Ти просто не дуже розумієш… Це не ігри. Якщо моя сестра померла і він в цьому замішаний, то він і на вбивство може піти, розумієш? — я зітхаю. — Ні, я забороняю тобі робити подібне. Я знайду інший спосіб.

 — У будь-якому випадку, якщо я зможу чимось допомогти, ти можеш покластися на мене, — вона зазирає мені в очі. — У Марка багато знайомих у вищому світі, а там, сам знаєш, усі чутки миттю розходяться, знайома з кількома жінками, котрі знають усе і про всіх… То якщо з ними поговорити, можна дізнатися щось цікаве, а при цьому ніхто мене ні в чому не запідозрить.

— Добре, буду мати це на увазі, — я обіймаю її. — Дякую, Ліно, мені дуже важлива твоя підтримка…

ЛІНА

Мені дуже хочеться чимось йому допомогти, так само, як Ден допоміг мені з цими документами. Але, схоже, він не надто налаштований вплутувати мене в своє розслідування.. А я хвилююся, щоб батько Олександра нічого йому не заподіяв, адже він досить впливова людина і кажуть, товаришує з кримінальними “авторитетами”...