15. Ти завжди можеш на мене розраховувати.

Я чекаю на Ліну прямо біля ресторану. Можливо, як її охоронцю, мені треба було б пройти всередину і спостерігати звідти, але я не хотів дивитись на те, як той малолітка буде з нею загравати. 

Дістаю мобільний і починаю просто переглядати стрічки в соцмережах. Потім згадую, що треба звʼязатись з тією дівчиною з ресторану, і домовитись про зустріч.

Швидко дзвоню їй і пропоную зустрітись завтра. Вона радо погоджується на зустріч.

 Далі ж час йде надто повільно, я постійно дивлюсь на годинник на телефоні. 

Коли проходить півтори години в мене навіть виникає думка зазирнути всередину і все ж глянути на них, але я таки стримую цей порив.

Ще за півгодини Ліна разом із Олександром виходять з ресторану.

Я бачу, як вони стоять і про щось розмовляють, потім Ліна усміхається йому, киває і йде до машини. 

Ну добре, що хоч не поцілувались. Чесно кажучи, це мене трохи заспокоює.

Ліна сідає в машину і дивиться на мене: 

— Ти не втомився чекати? Бо я, чесно кажучи, ледве дотягнула до закінчення цієї вечері…

— Ну, я сидів в інтернеті, — я знизую плечима. — Було трохи нудно, але з цим нічого не поробити.

— Тепер можна їхати додому, — каже вона. — Добре, що Олександр не наполягав на продовженні побачення…

— Це все ж було ваше перше побачення, — я зітхаю. — Наступного разу все може бути інакше. 

— Можливо, до того разу вже щось зміниться… — відповідає Ліна. 

— Завтра продовжимо дізнаватись інфу про той док. Тепер черга юриста все перевірити, — кажу я. — Я розповім, що час за експертизою був різний, підпис був раніше, покажу заключення. 

— Що ж, думаю, юрист підкаже, що робити далі, — каже вона. 

— Тебе щось турбує? — я беру її за руку і зазираю в очі. 

— Тільки те, що мені доводиться прикидатися, я не люблю такого, — зітхає Ліна. 

— Ну, ти не зобовʼязана робити щось таке, що тобі зовсім неприємно… — я підношу її долоню до губ і цілую. — Хочу, щоб ми розібрались якомога швидше. До речі… Памʼятаєш ту дівчину, з прийому? Поки тебе не було, я подзвонив їй. З соцмереж написати не міг, бо в мене їх навіть нема, та й там би вона одразу зрозуміла, що я ніякий не багатій, як прикинувся.

— І ви домовилися про зустріч? — зацікавлено запитує Ліна. 

— Так, — кивнув я. — Зустрінемось завтра ввечері. 

— Тепер настає моя черга ревнувати, — усміхається вона. 

— Теж поїдеш зі мною і будеш чекати в машині? — я усміхаюсь у відповідь і торкаюсь кінчиками пальців її щоки. 

— А ти хотів би? 

— Ну, взагалі в мене були плани провести завтрашній вечір саме з тобою. Тож з цією дівчиною я хочу все обговорити якомога швидше, — я усміхаюсь. — Правда, все ще не придумав, як же так все провернути, щоб твій брат не нервував. Може, ми зробимо вигляд, що ти пішла до своєї кімнати, а потім вийдеш через чорний хід? А я підчищу записи камер. Правда, тоді поїдемо на таксі, і не від цього будинку, треба буде відійти хоча б на кілометр.

— Давай, це буде цікава пригода, — каже Ліна. — Як в кіно, буде що згадати…

— Може якраз на кіношку далі і сходимо, — припускаю я. — Бо сеанси є в різний час, і ми точно на якийсь потрапимо. Хоча, це певно не таке круте побачення, якого б ти хотіла. Але через пізній час я не знаю, що ще придумати. 

 — Мені подобається ідея з кіно, — вона усміхається. — Там наче є місця для поцілунків, правда? 

— Так, — киваю я. — Я куплю нам найкращі місця на задній ряд. На щось романтичне? Чи ти по жахам? — я усміхаюсь.

 — Давай романтичне, щоб створити відповідний настрій…

— Домовились, тоді буде романтичне…

***

Коли ми вже майже підʼїжджаємо до будинку, я знов зупиняю машину, беру Ліну за руку і зазираю їй в очі:

— Хочу поцілунок на ніч…

 — Я теж хочу… — шепоче вона, заплющуючи очі. 

Я усміхаюсь і подаюсь вперед, торкаючись губами її губ. Цілую повільно і ніжно, одночасно кладучи руку їй на талію.

Вона відповідає на поцілунок, обіймаючи мене за шию.

Мене дуже збуджує наша близькість, але я все ж змушую себе відірватись від її губ.

Розплющую очі і наші погляди знов зустрічаються: 

— Інколи мені хочеться якомога швидше відвезти тебе звідси далеко-далеко…

 — Ми поїдемо кудись, де нас ніхто не знатиме… — замріяно продовжує вона. 

— Так, — я киваю. — Але спочатку треба розібратись з твоїм братом і спадком… А ще — знайти мою сестру. Я все ж вірю, що знайду її.

 — Якщо потрібна моя допомога, ти завжди можеш на мене розраховувати… — каже Ліна...

ЛІНА

Увечері, повернувшись з побачення, я не зустрічалась із братом, бо він затримався на своїй зустрічі, думаю, що приїхав досить пізно. Я, мабуть, у той час уже спала, бо навіть не чула звук двигуна