14. Свята простота

— Що ж, поки що нам доведеться набратися терпіння, — відповідаю я. — Але я буду з нетерпінням чекати завтрашнього побачення. 

— Добре, — Ден усміхається. — спробую придумати щось оригінальне, щоб тобі запамʼяталось.

— Тоді я пишу Олександру, бо він, там, мабуть, вже хвилюється, що я прочитала повідомлення і не відповіла, —  я починаю набирати повідомлення. Коли дописую, — то кажу: — Ну, можемо їхати, ми домовилися на сьому, так що буде час забрати документи…

— Прекрасно, — Ден киває. — Хай пришле адресу, куди їхати, а поки що везу тебе додому…

***

Коли ми під’їжджаємо до будинку, то, пам’ятаючи слова Дена про те, що на території маєтку треба бути обережними, я не затримуюся в машині, а відразу виходжу. Ден виходить за мною, але йде до будиночку для охорони. У передпокої зустрічаюся з братом, який, навпаки, збирається виходити. Він уважно дивиться на мене, так що я відчуваю занепокоєння. Невже щось запідозрив? 

— Щось ти сьогодні рано, — каже він. — І без покупок. 

— Ти теж рано, — усміхаюсь я. — Мабуть, маєш якусь зустріч? 

— Саме так, — киває він. — Ділову вечерю. 

— Я теж маю сьогодні їхати на вечерю, з Олександром, — повідомляю йому. — Тому й повернулася раніше, треба причепуритися…

— Молодець, — він усміхається, схоже, після моїх слів його настрій одразу покращується. — Радий, що ти взялася за розум. Він хороший хлопець.

 — Ну, я ще не можу нічого сказати наперед, але вирішила дати йому шанс, — кажу з загадковою усмішкою. 

— Хочеш чоловічу пораду? — він зазирає мені в очі. 

— Давай, цікаво дізнатися думку чоловіка, — кажу я. 

— Вдягни червоне. Ну і щоб додому повернулася сьогодні. Надто доступних жінок чоловіки вважають одноразовими, — відповідає Марк. 

 — Ну, я й не збиралася їхати до нього, — кажу я. — Ти ж знаєш, у мене є свої принципи. А щодо червоного, то, можливо, так і зроблю, дякую за пораду.

— Це добре, радий, що ти в мене розумна, — киває брат і дивиться на годинник на своїй руці. — Добре, я піду, бо інакше запізнюсь. Побачимось ввечері, — каже він і йде. 

***

Що ж, здається, мені вдалося приспати його пильність. Почуваюся задоволеною собою. Тепер ще треба якось пересидіти це, без сумніву, нудне побачення з Олександром… Але мене гріє думка про те, що завтрашнє побачення з Деном буде набагато цікавішим і емоційнішим. 

Починаю передивлятися свій гардероб, вибираю на сьогодні хоч і червону сукню бо раптом Марк захоче перевірити, чи я дотрималася його поради, але ця сукня досить строга, класичного крою. А вже завтра я одягну щось більш спокусливе… Усміхаюся сама до себе у дзеркалі, а потім приймаю ванну і починаю збиратися. Якраз коли вже повністю готова і наводжу останні штрихи в макіяжі, бачу  через вікно машину Дена, що заїжджає на подвір’я. Отже, він повернувся з документами. 

Нетерпляче хапаю телефон і набираю його номер: 

— Ну що, вдалося щось дізнатися? — запитую, мало не забувши, що про такі справи краще не говорити по телефону. 

— Все нормально, — відповідає він. — Зараз піднесу під вхід пакет, він непрозорий. Забери і поклади все на місце. 

 — Добре, — кажу. По його голосу відчуваю, що результати дослідження цікаві, ну, вже скоро ми будемо їхати в машині, де нас не зможуть підслухати, тож, гадаю, Ден усе мені розповість, і ми узгодимо подальший план дій…

Виходжу з будинку, забираю в нього пакет з документами. 

— Значить, о пів на сьому виїжджаємо? — запитую,  намагаючись виглядати байдужою, хоча виходить не дуже. 

— Так, — киває Ден. — Буду чекати на вас в машині…

***

Коли я виходжу вже готова до поїздки, то знову з жалем думаю, що це має бути нудне і нецікаве побачення. Але те, що зараз ми зможемо поговорити з Деном, трохи примиряє мене з необхідністю потім спілкуватися з Олександром. 

Сівши в машину і дочекавшись, поки ми виїдемо за межі маєтку і Ден увімкне пристрій, який блокує підслуховування, я одразу закидаю його запитаннями: 

— Що показала експертиза? Вдалося щось вияснити? 

— Так, — киває він. — Як ми і думали, тут все нечисто. Твій підпис був поставлений раніше, ніж було надруковано текст договору…

— Отже, Марк таки мене обманув, цієї угоди насправді не було, він її сфальсифікував? 

— Ну, твій підпис справжній, виходить, ти підписала порожній аркуш, або аркуш, на якому були якісь зникаючі чорнила, — відповідає Ден. — Але так, Марк тебе обманув. Він підлаштував все так, щоб мати твій підпис. 

— Значить, я тепер можу оскаржити цей документ в суді? Чи не обов’язково подавати в суд? Я в цьому зовсім не розбираюся…

— В цьому і я не дуже розбираюся, — він зітхає. — Підемо до ще одного юриста, але вже не криміналіста, а адвоката, думаю, він краще знає, якими мають бути наші наступні кроки. 

— В будь-якому випадку, добре, що в нас є шанс довести, що угода підроблена, — кажу я. — Бо якби вона була справжня, то, мабуть, жоден адвокат би не допоміг… Сказали б чекати, поки завершиться її термін дії, та й по всьому…