11. Чемна дівчинка і занурення в розслідування.

Мені стає трохи не по собі, згадую, як тільки що на подвір’ї Марк якось дивно дивився на нас з Деном. Можливо, щось запідозрив через те, що ми пізніше за нього приїхали? Поспішаю виправдати Дена. 

— Ну, він був на іншому кінці залу, я сама йому сказала, тож, мабуть, це моя помилка. Він і так одразу рушив до мене, але так як скрізь було багато людей, то це зайняло трохи часу…

— Зрозуміло, — Марк киває. — Ну, з іншого боку правильно, що він не стояв поруч із тобою, вам би з Олександром тоді було б не надто комфортно.

 — Та й великої загрози для мене не було, просто неприємний інцидент, — я думаю, що зараз якраз слушна нагода перевести розмову на ту тему, яка мене дуже цікавить. — От тоді, коли мене намагалися викрасти біля клубу, це було дійсно небезпечно…

— Погоджуюсь, — він знов киває. — Ну але тепер в тебе є охоронець, тож ти маєш почуватись в безпеці.

— Так, тепер мені спокійніше, — відповідаю я, і, ніби щось згадавши, додаю. — А хто був той чоловік, якого затримав Денис? І чи знайшли його спільника? 

— Ні, спільника не знайшли, а він був нашим співробітником, ну, більше не працює, — відповідає брат, але я бачу, що він щось недоговорює.

 — Але його хоч притягли до відповідальності? — стурбовано питаю я. 

— Не переживай, він отримав по повній, — брат усміхається якоюсь зловісною усмішкою.

 — Його передали поліції? 

— Ну, не зовсім, але він поніс покарання. Поліція — не найнадійніший спосіб захисту, Ліно, — каже Марк.

— А він щось розповів про причину нападу? Може, він  тільки виконавець, а ще був замовник? — замислено запитую я. 

— Він був просто пʼяний, хотів з другом з тобою розважитись, — брат знизує плечима. — Таке часто трапляється в клубах.

 — А того друга знайшли? 

— Так, той теж був звільнений, ну і не тільки. Повір, ці двоє більше ніколи не підійдуть до тебе, — серйозно сказав Марк. 

 — Зрозуміло… Ну, добре, що тут розібралися, — я якусь мить вагаюся, чи не запитати про їхні імена, але потім вирішую, що це може викликати підозру у брата. Дійсно, якщо їх, скоріше за все, убили, то що мені дадуть їхні імена… Але все одно озвучена братом причина нападу виглядає досить непереконливою. Якби вони хотіли “зняти” дівчину для розваг, то є скільки завгодно охочих претенденток, і зовсім не обов’язково когось викрадати. Тут же, я була більш ніж впевнена, що полювали саме на мене.

Не знаю, може, брат придумав цю версію спеціально для мене, а насправді все було зовсім інакше? Втім, навряд чи я почую від нього щось більше, а от наполегливими розпитуваннями можу й насторожити. Тож вирішую, хай краще Ден розпитає колег-охоронців, можливо, вони виявляться краще проінформованими в цьому питанні, адже чоловіки теж люблять потеревенити і пообговорювати своє начальство…

— Мабуть, піду спати, — кажу я Марку.  — Добре було з тобою посидіти, але щось очі зовсім злипаються…

— Так, само собою, йди і відпочивай. Я теж піду спати, завтра мені рано виїжджати, маю поїхати до Львова десь на три дні, — ділиться брат. — Можливо, розширимо нашу мережу ще й туди.

 — Цікаво, — я киваю. — Львів — дуже гарне місто, мені воно подобається…  

— А ще туди приїжджають розважатись європейці, — брат усміхається. — Їм наші розваги точно сподобаються.

 — Тоді бажаю удачі! Добраніч, братику! — я встаю, підходжу до нього і цілую в щоку. 

— Добраніч, Ліно. Будь чемною, поки мене не буде, добре? 

 — Обов’язково, — усміхаюсь я, — буду чемною, не хвилюйся…

ДЕН

Коли я заходжу до будиночку охорони, то бачу що хлопці сидять у вітальні і грають в карти. Я інколи з ними теж грав, чисто для того, щоб не виділятись і триматись типу в колективі, і зараз це стане в нагоді, бо ж у мене з усіма були нормальні приятельські стосунки і я зможу їх трохи розпитати.

За грою я дійсно починаю говорити про нашого "боса" і його бізнес.

— Та всі ми знаємо, що там все нечисто, — хмикає Слава. — Згадайте, як він розправився з тими двома, які до того мали вершки в головному клубі…

— От тому про боса краще й не говорити, — насуплено відповідає Макс, ще один хлопець з охорони. — Знаєш же, що з ним краще не жартувати. І тим паче не згадувати його темний бік бізнесу.

— Темний бік? — перепитую я. 

— Думаєш, як він так швидко розбудував мережу? Вважаєш, що всі просто люблять нічні клуби? — Слава усміхається. — Ні, він розважає клієнтів, дає особливі послуги.

— Ти натякаєш на те, що в них працюють повії? 

— Я чув, що там все ще гірше, він бере на роботу дівчат з неблагополучних родин і потім мало не продає їх особливо заможним клієнтам… А до того вони працюють на пілоні, чекаючи на свого "папіка". Тільки от такі історії рідко завершуються хепіендом для тих дівчат, — зітхає він.

— Що ти маєш на увазі? — перепитую я.

— Те й маю, їх буквально продають мало не в рабство. А серед тих людей, які купують дівчат, нормальних нема. Всі психи та збоченці… 

Он значить як. Поки вони такі говіркі, мені треба розпитати і про тих викрадачів, яких я затримав тоді, в клубі…