10. Може, твого охоронця треба змінити?...

Коли я цілую її, то хочеться, щоб весь світ зачекав. Ліна для мене стала дуже важливою, я й не думав, що подібне може трапитись. Це трохи підриває мій план, змушує думати, як викрутити мою помсту так, щоб вона не постраждала. 

Я відриваюсь від її губ і зазираю в очі. Мені страшенно хочеться продовження, але ми точно не в тому становищі, щоб зараз після прийому втікати в якийсь готель чи щось подібне. 

Тим паче, вона, скоріш за все, ще й незаймана. Тому секс в готелі — це не те, що треба. 

Вона знов тягнеться до мене, але я зупиняю її:

— Треба зупинитись, Ліно, — я зітхаю. — Якщо не зупинимось зараз, то далі буде важче. 

 — Ти про цей момент. чи взагалі? — вона дивиться на мене широко розплющеними очима. 

— Про цей момент само собою, — я торкаюсь долонею її щоки. — Мені буде важко зупинитись, якщо ми продовжимо так цілуватись.

— А, ну тоді добре, — вона з полегшенням усміхається. — Бо якусь мить я думала, що ти маєш на увазі, що нам потрібно зовсім припинити наші стосунки… І я відчула сильний страх, що таке може статися…

— Я навряд зможу їх припинити, надто сильно хочу бути з тобою, Ліно, — я погладжую її по щоці. — Хоча, скоріш за все, тобі було б краще без цих стосунків. 

 — Без них моє життя втратило б сенс, — тихо каже вона. — Я не можу собі цього уявити… Навпаки, увесь час думаю, як стаю незалежною від брата, і ми з тобою їдемо кудись в інше місто або навіть іншу країну, де нас ніхто не знає, і починаємо нове життя…

— Не хочу, щоб ти жила тільки нашими стосунками, Ліно, це неправильно, — щиро кажу я. — Не подумай, я в жодному разі тебе не відштовхую, це просто життєвий досвід. Розчинятись в стосунках — дуже погана ідея, так можна і себе загубити.

 — Але чому обов’язково розчинятися? — перепитує вона. — Ми можемо кожен займатися улюбленою справою — я відкрию ветклініку, як і мріяла, а ти будеш теж десь працювати… Просто хочу жити десь в іншому місці, щоб колишні знайомі не набридали і не лізли в наше життя..

— Так, такий варіант — те, що треба, — погоджуюсь я. 

Згадую про роботу в поліції. Все ж, моє звільнення так і не підписали. Відправили мене в "безстрокову" відпустку. Ну і розумію, що не зможу поїхати з цього міста, поки не знайду сестру.

— Але памʼяєш про мою сестру? Я все ж хочу знайти її, а всі ниточки в цьому місті. Поки я не знайду її, я не зможу поїхати, — чесно кажу я їй. 

 — Можливо, я можу допомогти тобі? — запитує Ліна. — Поговорити з кимось чи щось таке… Тільки скажи, і я все зроблю. 

— Це надто ризиковано, — кажу я. — Згадай, що було в тому клубі, тебе і так одного разу мало не викрали, хоч ти і не придала цьому особливого значення і уваги. А якщо раптом ти потрапиш на людину, яка з цим звʼязана, то може статись щось небезпечне для твого життя. Я не можу так ризикувати. 

 — Але знаєш, що я подумала? Якщо твою сестру викрали, і це було в клубі, то може це діяли одні і ті ж люди? Варто лише знайти тих, хто збирався викрасти мене, і можливо від них ми дізнаємося, де твоя сестра…

— Я тоді їх затримав, але далі з ними розбирався твій брат, — я зітхаю. — Думаєш, він скаже, хто вони? Чомусь я дуже сумніваюсь в цьому.

— Я спробую розпитати його…

— Ліно, це небезпечно, а що як він про щось здогадається? — я зазираю їй в очі. — Авжеж, ти його родичка, однак все одно… Це може бути небезпечно.

 — Але ж це були люди, які загрожували мені, думаю, якщо я спитаю, хто вони такі, брат нічого підозрілого в цьому не побачить… Звісно, про твою сестру я не скажу жодного слова…

— Але вже пройшло стільки часу, як ти поясниш свою несподівану цікавість? — не здаюсь я. 

 — Просто може на прийомі, коли той мужик клеївся до мене, я на якусь мить сильно злякалась і згадала про те, як мене вже хотіли викрасти… Думаю, це логічно, що я увечері знову підніму цю тему, може, поскаржуся братові, що нервую, тому що думаю, що ці люди на свободі і можуть ще щось утнути…

— Тоді попроси ще раз їх імена та фото, щоб якщо ти або твій охоронець, ну тобто я, побачимо їх, щоб ми вжили заходів. Але це якщо він їх випустив… — я зітхаю.

— Якщо він скаже, що передав їх у поліцію, то ти зможеш сам це вияснити, адже в тебе є там знайомі, — каже вона. 

— Так, мені потрібні тільки їхні імена, — киваю я. 

— Я спробую дізнатися ці імена, скажу Марку, що хочу дати інфу про цих людей тобі, щоб ти був насторожі відносно них. 

— Але є ще третій варіант, Ліно, — я дивлюсь на неї. 

 — Який саме? 

— Що як твій брат сам якось розправився з ними? — запитую я. — Тоді він тобі навряд скаже щось правдиве. Він з тих людей, хто непогано замітає сліди.

— О так, він дуже злопам’ятний і мстивий, — зітхає Ліна. — Але все одно варто спробувати прояснити це питання. До речі, я, здається, так і не віддала тобі цю угоду…

ЛІНА

Добре, що я згадала про ту угоду, адже за всіма цими клопотами зовсім забула про неї. 

 — Ти зможеш завтра її показати юристу? — дивлюсь в очі Дена з надією.