9. Продовження розслідування, розбірки і навʼязливі думки.

Коли я бачу, що Ліна йде кудись з цим молодим хлопцем і усміхається, відчуваю легкий укол  ревнощів. Але ніби як він поводиться адекватно, не пристає, вони просто спілкуються, а Ліна пʼє коктейль. Потім тому хлопцеві хтось дзвонить і він відходить. Я видихаю з полегшенням, але несподівано біля Ліни зʼявляється якийсь чоловік. 

Він торкається її плеча. Я спочатку думаю, що то може якийсь її знайомий, але Ліна відвертається від нього. Однак чоловік не здається і підсідає до неї. Ліна озирається навколо і я вирішую все ж втрутитись. 

Швидко йду вниз, до зали(до того я спостерігав за ними з балкончику). Підходжу до Ліни та того чоловіка:

— Здається, дівчині неприємна ваша компанія, — кажу, беручи його за запʼясток і відсторонюючи чужу руку від плеча Ліни. 

— А ти взагалі хто? — хмикає він. 

— Я — її охоронець. Попрошу вас більше не турбувати мою підопічну, — відповідаю я і дивлюсь на Ліну. 

 — Дякую, Дене, — каже вона.

— Це — мій заклад, — він знов хмикає. — Таким неввічливим людям тут не місце…

— Якісь проблеми? — до нас підходить той молодик, що був з Ліною до цього.

— А? Ні, ніяких! — мужик, схоже, губиться. — Я не знав, що вона з вами!

Мене трохи дратує ця фраза, бо ж Ліна не з ним. Але само собою я мовчу.

— Я піду, не буду вам заважати, — каже власник закладу і швидко йде геть. 

— Я теж піду, — кажу я, кидаючи погляд на Ліну. 

— Так, але будь десь недалеко, добре? — вона усміхається мені. 

— Само собою, — я киваю і йду геть.

Займаю позицію і знов спостерігаю за Ліною та хлопцем. Певно, це якраз той варіант, який їй потрібен. Молодий, багатий, перспективний, зможе дати їй все, що вона захоче. 

Бачу, як вони розмовляють, хлопець явно намагається сподобатися Ліні, але вона тільки ввічливо йому киває, і, як мені здається, їй нудно. Потім до них приєднується її брат, я бачу, що обоє чоловіків говорять про щось веселе, на їхніх обличчях усмішки, але Ліна не розділяє цієї радості, вона замислено дивиться перед собою. 

Я озираюсь навсібіч і несподівано бачу дівчину, з якою у сестри було декілька спільних фотографій в клубі.

Дівчина стоїть сама і нудьгує. Я вирішую підійти до неї і дізнатись її імʼя, а може й мобільний, щоб потім було легше вийти на неї. 

Знов кидаю погляд на Ліну, розумію, що навряд при її браті хтось ще підкотить до неї, тож вирішую таки підійти до тієї дівчини.

Беру в одного з офіціантів два келихи шампанського і підходжу ближче. 

— Красива дівчина, сама і без шампанського — щось неправильне, — кажу, простягаючи їй келих. 

Зараз я в дорогому костюмі, тож маю виглядати як гість, а не як охоронець, а вона точно виглядає як та, хто полює на багатеньких гостей. 

— Дякую, — усміхається вона і бере шампанське. 

— Давайте випʼємо за вас, — пропоную я і підіймаю келих. — Я — Денис, а ви? 

— Мене звуть Маргарита, — каже дівчина, зацікавлено міряючи мене поглядом. 

— Дуже красиве імʼя, воно вам личить, — я усміхаюсь і відпиваю трохи шампанського. — Якби я не мав тут купу справ, хотів би провести цей вечір з такою чарівною дівчиною, як ви…

— Ну, справи ж не назавжди, — вона багатозначно усміхається, смакуючи шампанське. 

— Це точно, — я киваю. — Може, ви залишите мені ваші контакти? Наприклад, інсту, або телефон. А я вам завтра подзвоню?

 — Добре, — вона киває. — У вас є де записати номер?

Я згадую про свій не надто новий телефон, показувати такий перед нею не бажано, вона може й передумати.

— У мене є папір і ручка, — кажу, дістаючи з кишені маленький блокнот і ручку. — Телефон, на жаль, сів, — я простягаю їй блокнот і ручку. 

Вона розуміюче киває, бере ручку і пише в блокноті номер телефону, а потім повертає мені. 

— Я до сімнадцятої на роботі, — каже вона, — тож краще телефонуйте ввечері. 

— Так, само собою, — я беру її за руку і цілую тильний бік долоні. — Тоді, до зустрічі? Мені ще треба поговорити з одним депутатом…

 — Приємно було познайомитися, Денисе, — вона поправляє зачіску. — Тоді до зв’язку!

 — Мені теж було приємно, — кажу я. — до звʼязку!

Після цих слів я розвертаюсь і йду геть. 

Шукаю очима Ліну, бачу, що вона все ще з братом і тим хлопцем. Хлопець, до речі, стоїть доволі близько до неї, і Ліна, схоже, не відчуває від цього ніякого дискомфорту. Навпаки, вона й далі усміхається.

Я зітхаю і продовжую своє спостереження… 

ЛІНА

Олександр здається мені цілком нормальним, хоча між його товариством та товариством Дена я, звичайно, вибрала б останнього. Але, на жаль, довелося відпустити його і знову спілкуватися з Олександром та братом, який згодом приєднався до нас і запитав, що сталося. 

— Та так, один тип, який назвався власником цього закладу почав до мене чіплятися, — кажу я. — Все-таки, добре, що я взяла з собою охоронця…