8. Забери свою руку...

Я розслабився. Поруч з Ліною зовсім перестав думати про те, нащо я взагалі найнявся до Марка. Ні, ідея залишити його без спадку і зробити так, щоб все дісталось Ліні, все ще хороша, але все одно я так і не наблизився до розвʼязання загадки зникнення своєї сестри. 

Тепер, коли я частково розказав все Ліні, я ще більш гостро відчуваю потребу нарешті зробити щось. 

Я вивчив все, що в мене було, бачив всі її фото, які перевантажились у хмару, але поки що в оточенні Марка не побачив жодного знайомого обличчя. Те ж саме було і з клубом. Поки я там працював, я не побачив нікого з тих фото, ну хіба що співробітниць Марини. Але їх я й не підозрюю у її зникненні. 

Тому зараз, перед прийомом, я відчуваю легкий мандраж. У мене буде можливість побачити цю елітку, верхівку бандитських імперій разом із їхніми дітьми та родичами. Існує хай невеликий, але шанс, що я когось впізнаю.

Коли Ліна виходить з маєтку, я ледь не рота відкриваю. Вона в елегантній бежевій сукні та пальто, туфлях в тон, з професійним макіяжем і зачіскою. Їй йде накручене волосся, зараз вона виглядає зовсім як лялечка. 

— Добрий вечір, — вітаюсь я з нею.

Офіційно, бо ми на людях, крім того в цьому місці є камери. Але коли ми будемо в гаражі, саме там, де я тепер ставлю машину, є місце, яке в камеру не видно через колону. 

— Добрий вечір, — усміхається вона. — Тобі пасує цей костюм. 

— Вам теж дуже пасує нова сукня, — кажу рівним голосом. — Ходімо до гаражу і будемо виїжджати?

— Так, звичайно, — киває вона і йде слідом за мною в гараж. 

Щойно ми заходимо в сліпу зону, я обіймаю її і шепочу:

— Грати просто охоронця не так легко…

— Сподіваюся, це ненадовго, — відповідає вона. — Як тільки я заберу свою частку спадщини, то нам уже не треба буде ховатися… Я буду незалежною від брата і зможу жити так, як захочу!

— Я теж сподіваюсь на це, — я усміхаюсь, а потім легенько торкаюсь губами її губ, це практично цнотливий секундний поцілунок. — А цілуватись тільки так, бо зіпсую тобі весь макіяж.

 — Шкода, — шепоче вона. — Але потім надолужимо, правда? 

— Правда, — я киваю і злегка відсторонююсь, клацаючи на електронний замок.

Машина пікає і я відчиняю дверцята перед Ліною та подаю їй руку: 

— Прошу.

Вона усміхається і сідає в машину, спираючись на мою руку. 

Я обходжу машину і сідаю на місце водія, ми виїжджаємо, і я дістаю мобільний. Вмикаю програму заглушки радіосигналів, посилання на яку я випросив в Машки вчора. Тепер навіть якщо в машині є жучки, вони нічого не запишуть і тим паче не передадуть, принаймні, поки працює заглушка. 

— Тепер поки працює ця програма, ми зможемо говорити в машині. При прослуховуванні буде здаватись, що ми просто мовчимо, — пояснюю я Ліні.

— Гарна ідея, — відповідає вона. — Знаєш, брат таки привіз мені ту угоду. 

— Значить, завтра сходимо на перевірку. Або я зʼїжджу сам, це буде безпечніше, — відповідаю я. 

— Добре, коли повернемось із прийому, я передам тобі її.

— Якщо будемо пізно, краще не викликати зайвих підозр. Хоча, розберемось вже ввечері, — кажу я. — А поки що треба відбути це дійство, — я зітхаю.

— Коли я думаю про того типа, якого мені сватають, то починаю злитися, — зізнається Ліна. 

— Постарайся не привертати зайвої уваги. Просто спілкуйся з усіма рівно, і не переживай, я буду весь час спостерігати за тобою, тож все буде добре, — заспокоюю я Ліну.  -— Якщо хтось до тебе пристане і буде надто наполегливим, я вийду до тебе на правах твого охоронця. 

— Добре, — вона усміхається. — Сподіваюся, це не знадобиться, але все одно думати, що ти поруч і захистиш мене в разі чого, приємно…

— Як же інакше, — я теж усміхаюсь. — Ти дуже важлива для мене, Ліно. Я не дам тебе образити, обіцяю. 

Саме в цей момент ми якраз підʼїжджаємо до комплексу. Я заїжджаю на спеціальну парковку, там передаю машину паркувальнику. Потім ми йдемо до ліфту, який підіймає нас на останні поверхи. Останнім часом всі модні вечірки відбуваються в скайлофтах готелів, в фешенебельних ресторанах на останніх поверхах. Скільки рейдів у нас було на подібні вечірки…

В ліфті ми їдемо вдвох, але тут є камера, тож я знов маю поводитись так, ніби ми з Ліною маємо тільки робочі стосунки.

— Будьте уважні і не виходьте на тераси, якщо там не буде людей, — кажу, коли ліфт перед нами відчиняється на потрібному нам поверсі.

— Добре, — вона киває. — Буду триматися біля інших людей. 

— Добре, — я теж киваю і ми виходимо до холу, де вже купа людей.

Що ж, почнемо полювання. Я не дарма освіжив свою памʼять, тепер точно впізнаю будь-кого з тих фотографій…

ЕВЕЛІНА

Я дивлюся на людей, які вже знаходяться в залі, і відразу помічаю брата. Він стоїть і розмовляє з кількома чоловіками. Я підходжу до нього.

— О, Ліно, привіт, прекрасно виглядаєш, — каже він солодким голосом і цілує мою руку. — Вже практично готова наречена!