3. Я сама не знаю, чого мені хочеться... І план ідеальної помсти.

Я сама не знаю напевно, чому мені так хочеться, щоб він випив кави саме зі мною за столиком, а не окремо, як належить пристойному охоронцеві. Можливо, роблю це назло братові, пригадавши його слова про те, що він сподівається, що я не буду спати з Денисом. Мені не подобається, що Марк вважає мене якоюсь вертихвісткою, яка стрибає в ліжко до першого-ліпшого зустрічного чоловіка. Ну, Денис досить симпатичний, але він не в моєму смаку, мені подобаються круті мачо, а він такий якийсь спокійний і навіть трохи нудний. Хоча, мабуть, через це він і є хорошим охоронцем.

Отже, я вирішую, що раз він мені не подобається як чоловік, то нічого страшного не буде, коли ми посидимо за одним столиком. 

І коли ми заходимо в кав’ярню, то я зразу веду його за столик біля вікна:

— Тут буде нормально? Чи за технікою безпеки біля вікна не можна?  — запитую, усміхаючись. 

— Поки за тобою не полює якийсь снайпер, вікно — не проблема, — він знизує плечима. — Але столик в глибині зали все ж безпечніший.

 — Тоді пішли в глибину, — серйозно кажу я. — Вибирай, який буде зручніший, тут все одно зараз майже нікого немає…

Він киває і ми проходимо вглиб зали. Сіли за один із столиків, той, навколо якого взагалі не було людей. До нас одразу підійшов офіціант, привітався, запитав, що ми будемо.

Ден мовчки дивився на мене.

— Дві кави, — сказала я, — і мені чізкейк, а тобі що? — я поглянула на Дениса.

— Просто кави, — лаконічно відповів він.

— Добре, — кивнув офіціант і відійшов.

— Ти не любиш солодкого? — запитала я Дениса. 

Разом з тим розуміла, що всі ці балачки — це щось не дуже правильне, але ж не сидіти нам мовчки, тим більше й каву ще не принесли…

— Не люблю, — він знизав плечима і несподівано подивився мені прямо в очі. 

Я відчула якусь невластиву мені ніяковість і опустила погляд. 

— А де ти працював раніше? — запитала, щоб не мовчати. 

— Там де працював, більше не працюю, — він знизав плечима. — Але та робота була набагато небезпечніша і напруженіша за цю і за ту, що була в клубі.

— Ого, ти мене заінтригував, — сказала я. — Може, ти десь служив в гарячих точках? 

— Ну, колись і служив, але не в гарячих, — відповів Ден. — В будь-якому разі, я не маю права розкривати ті дані, пробачте.

— Ну що ж, ось і наша кава, — сказала я бадьорим голосом, коли до нас підійшов офіціант. 

Офіціант дав нам каву і відійшов, а Ден, видно, побачивши, що я злегка засмутилась його пасивністю, запитав:

— А ви чим займались? Ну окрім шопінгу, — він усміхнувся. 

— Я закінчила факультет міжнародних економічних відносин, — сказала я. — Але ця професія мені якось не дуже подобається, тому поки що я шукаю себе…

— Добре мати таку можливість, — відповів він замислено. 

— Ну так, — я кивнула. — Взагалі я хочу займатися бізнесом. Може, відкрию якийсь власний клуб, тільки роздивлюся в братових, як ними правильно керувати. 

— Я б не радив вам займатись подібним, — Ден зітхнув. — Це точно не жіноча справа. Якщо вже відкривати бізнес, то такий, що до душі. Щось, в чому ви розбираєтесь.

— Магазин? — розмірковувала я. — З якимось брендовим одягом?  Але раптом це невигідно? Тут не так багато забезпечених людей…Чи може, краще ресторан? Чи салон краси? Важко щось придумати… Може, просто кудись вкласти гроші, в якийсь уже існуючий заклад, і жити на відсотки, не заморочуючись? 

— Дивлячись, навіщо воно вам треба, — він знизав плечима. — Якщо хочете щось комусь довести — краще взагалі не смикайтесь.

— Авжеж, — я зітхнула. — Мені завжди хотілося довести брату, що я не гірша за нього. Батьки завжди мені ставили його за приклад, що він краще вчиться, досягнув більшого успіху в житті… А я якась нездара порівняно з ним…

— Ну, не всім дано бути менеджерами, керівниками закладів, — спокійно сказав Ден. — Тим паче, якщо робити це тільки заради когось, заради того, щоб хтось щось подумав. Краще робити те, що хочеться саме вам, так і життя не пройде марно. Але це тільки моя думка, авжеж, ви можете думати інакше.

— Але я сама не знаю, чого мені хочеться, — замислено сказала я, колупаючи ложечкою чізкейк. 

— Ну, ви ще молода, ще є час визначитись, — Ден, здалося, вперше усміхнувся мені. — Та й можна спробувати різне, а там вже обрати.

— Коли я була малою, то мріяла, що в мене буде ветеринарна клініка, — раптом згадала я. — Я дуже люблю тварин. 

— Чесно кажучи, неочікувано, — відповів він. — Думав, вам до вподоби салони суконь чи краси, може якесь СПА. Але якщо ви дійсно хочете ту ж клініку, то чому не спробувати? Це не таке велике вкладення грошей, тим паче для вас.

— Треба поговорити з братом, але не думаю, що він погодиться… Скаже, що це непрестижно. 

— Хіба вам не належить частина акцій? — запитав мене Ден. — Ви можете розпоряджатись особистим доходом від дивідендів так, як забажаєте.

— Марк каже, що йому краще керувати всіма прибутками і видатками, — я знизала плечима. — Він дає мені гроші на життя, але я навіть не знаю, скільки коштують ті мої акції. Та й, певно, він не дасть мені забрати свою частку…