1. Доля любить жартувати, особливо наді мною...

ДЕН

Вже два тижні як я почав працювати на цього покидька, але все ще не можу до цього звикнути. 

Прокурений клуб, пʼяні дівки, клієнти-мажори… Не хочеться думати, скільки дівчат потрапило в халепу через працю тут. 

Я бачу, як на барі двоє чіпляються до якоїсь дівчини. Ну, судячи з її дорогого одягу, вона точно не одна з тих дівчат, що тут працюють, але мені все одно не можна втручатись, поки не дасть команду старший охоронець. Я тут на випробувальному терміні, не можна, щоб мене звільнили, інакше я ніколи не докопаюсь до правди і не дізнаюсь, що сталось з моєю сестрою. Я обіцяв собі, що візьму цього гада, і він ще пошкодує про все, що трапилось, тому треба бути обережним. 

Поки я шукаю очима свого безпосереднього начальника, щоб отримати від нього команду діяти, дівчина якось сама позбувається небажаних залицяльників. Вона швидко йде до виходу, одночасно шукаючи щось у сумочці, порівнюється зі мною, окидає мене поглядом, але дивиться як на порожнє місце. Бо я й справді для неї порожнє місце — звичайний охоронець, а вона, судячи з одягу, належить до “вершків” суспільства. Я теж дивлюся на неї байдуже, такі капризні дамочки ніколи не були в моєму смаку. 

Але тут трапляється дещо несподіване. Незнайомка підходить до дверей, відчиняє їх і раптом скрикує. Я бачу, що за дверима її чекає ще якийсь тип, він хапає її за руку і тягне до машини, яка стоїть неподалік з відчиненими дверцятами. 

Я реагую швидше, ніж встигаю подумати. Кидаюсь до виходу, швидко наздоганяю цих двох і, користуючись елементом несподіванки, хапаю залицяльника за вільну руку.

Викручую її так, щоб той припав колінами до землі і відпустив дівчину.

Він дійсно одразу ж відпускає її і починає лаятись і сипати погрозами, але я стою непорушно і мовчу. Підіймаю погляд на незнайомку, думаю щось сказати, але потім відкидаю цю думку і продовжую мовчати.

 Дівчина дістає телефон, набирає номер і починає швидко говорити в слухавку:

 — Алло, Марку, ти де?  Можеш мене забрати? Я в клубі, тут якийсь придурок хотів затягнути мене в машину! Та ні, охоронець його затримав… Не можеш приїхати? Ясно, для тебе твоя зустріч важливіша, ніж я. То коли наступного разу мене викрадуть, можеш особливо не засмучуватися. Все, бувай…

Вона повертається до мене і каже:

 — Можете викликати мені таксі? 

"У тебе ж є телефон, чому не викликати самій?" — думаю я про себе, але вголос цього не кажу. Не хочу, щоб мене звільнили за те, що я неввічливий з клієнтками, а ця, схоже, любить скаржитись.

— Так, добре, — кажу, дістаючи мобільний і відкриваючи додаток з таксі. — Куди вам їхати?

Вона називає адресу. Це престижний район, де в основному знаходяться приватні будинки багатих людей. 

  — Там мене зустрінуть, — каже вона. — А тут брат сказав, щоб ви посадили мене в  таксі і записали номер, ну щоб не було ніяких проблем…

"Ніби мені потрібна ця інформація", — я зітхаю, але нічого не кажу.

Просто киваю і викликаю таксі.

— Все, машина їде, — кажу, коли мені показує номер і марку автомобіля, який має приїхати за пару хвилин. 

 — Дякую, — каже вона. — Не забудьте сфотографувати потім цю машину. 

— В додатку є все від номера до коліру авто, а також телефон водія, — я розвертаю їй телефон. — Чи може ви ніколи не викликали таксі? — ледь помітно усміхаюсь.

Все ж, трохи не стримуюсь і підколюю її. Не треба було цього робити…

 — Я їжджу на своїй машині, — зверхньо каже вона. — Просто сьогодні вона в ремонті, і мене мав забрати брат, але він зайнятий…

"Сказала б правду, приїхала, щоб набухатись, ото й без машини", — я усміхаюсь.

— Зрозуміло, — відповідаю коротко. — Ну, таксі скоро буде. 

 — Що ви зробите з цим типом? — вона киває на чоловіка, який на неї напав. 

— Віддам охороні, комусь з начальства, я тут новенький, тож не знаю, що саме маю зробити.

— Гей, відпустіть мене! Я можу дати грошей…

— Замовкни, — я заламую йому руку трохи сильніше і той кривиться від болю. 

 — Ви займалися якимись бойовими мистецтвами? — запитує дівчина, трохи більш зацікавлено дивлячись на мене. 

— Як і всі охоронці, — я знизую плечима. 

 — Ну раніше тут був якийсь загальмований охоронець, мабуть через те його вигнали, — вона насмішкувато усміхається. 

Згадую, що я мав теж грати "загальмованого", щоб не привертати уваги, і зітхаю. В цю мить до нас підʼїжджає машина, саме та машина, яка позначена в додатку.

— От і таксі, — кажу я. — Сідайте. 

Вона, вже втративши до мене інтерес, сідає в автівку і захряскує дверцята.

Таксі рушає з місця. 

Я думаю, що більше ми, напевно, й не побачимось, що це проста випадкова зустріч, яка не зіграє особливої ролі в моєму житті, але… Доля любить жартувати, особливо наді мною… Якби я тоді знав, хто вона, певно б, спеціально не врятував… Чи ні?... В будь-якому разі, те, що сталось, вже сталось, і змінити це не можливо… Залишається тільки розбиратись з наслідками…