Розділ 30. На завершення

Людина, що стояла переді мною, була у довгій-довгій мантії, мов той маг із казки. Я не бачила обличчя людини, але бачила її довгу бороду. І чула голос.

– Думаю, ти чудово підійдеш… скажи, дівчинко, є щось таке, чого б ти бажала?

– Нічого, – тоді сказала я. – Мені нічого не треба.

– Та невже?

– У мене все є. Гарна родина, достатньо іграшок та радощів у житті.

– Але ти не виглядаєш надто веселою. Зазвичай дітки у твоєму віці побажали би чогось… фантастичного.

– А навіщо це мені? – пирхнула я. – Все одно усе це – сон. І чого б я фантастичного не побажала – воно не збудеться. А загадати щось реальне… я не знаю.

– Не буває такої людини, яку б усе влаштовувало… їй би тоді точно наскучило би жити.

– Так і є. Мені нудно.

– Хм… то ти хотіла би якось розважитися? Хочеш, зроблю так, що ти більше не занудьгуєш у своєму житті?

– Та хіба можливо таке? І що ти зробиш – подаруєш друга? Не думаю, що це якось…

– О, не хвилюйся. Тобі точно сподобається, а друзі тоді самі тебе знайдуть, – людина засміялася. – Ти… отримаєш сили. О так, могутні сили. Зможеш робити усе, що тобі заманеться.

– Але мені не потрібно нічого…

– Так-так, я знаю. Ти чудово підійдеш…

На мить мені кинулася в очі одна деталь – візерунчаста буква «М» на його плащі. Знайома… чому я саме зараз це пригадала?!

Я прокинулася. Чому я пригадала раптом цей сон?

«Ти чудово підійдеш… для мого переродження», – у голові пролунали слова голосом тієї людини. Раніше я ніколи не пригадувала цього. А тепер ось – сон згадався у всіх деталях. Мені ж тоді було років п’ять… коли мені наснився цей дивний сон.

Та буква «М» на його плащі точно така ж, як той малюнок на руці у Насті. Виходить, вона з Богданом мали рацію? Той Маг… він ще щось казав, що я підійду йому для чогось. То він реально щось типу переродився в мене?..

Ох… це все важко. Все одно, від цього нічого не змінюється. Свої сили я маю такі ж, як і раніше. Але знаю тепер, що можу дарувати здібності іншим. А що головне – тепер я точно ніколи не занудьгую. І справді, знайшлися друзі, знайшлися свої пригоди…

Було навіть весело, хоча я часто дратувалася. Мабуть, бути героєм не так і погано. Головне лиш, щоб мене мас-медіа не зафіксували – я ж так не люблю ці камери, увагу журналістів… буду собі тихенько рятувати світ.

На цьому все :)
Дякую усім, хто був до кінця і всім, хто підтримував книгу (і мене) у процесі написання!))
✨ До нових зустрічей ✨