Розділ 28. Герої та лиходії

Я зрозуміла, коли настав час діяти. Увага Рувіна була прикута до перестрілки з тією жінкою (Евою, здається), а я саме була на даху. Той самий момент, коли у спогадах Іванки я напала на нього зверху зі спини, а мене відштовхнуло телекінезом… що ж, це найкращий момент.

Я стрибнула вниз, прямо на Рувіна. Потрібно лише вибрати вдалий момент… зараз! Я миттю телепортувалася в протилежний бік, виникнувши з іншого боку, знову з-за спини, адже він уже обернувся, зачувши мене з іншого боку… загалом, я його заплутала.

Але мені вдалося доторкнутися.

Краєм пальців… але я торкнулася! А цього було достатньо, щоб телепортувати нас разом. А далі втримати за руку, аби він не втік.

– Двічі зі спини напала… як підло! – гмикнув він.

– Від тебе це дивно чути.

– Я завжди граю чесно… ну, майже. Зазвичай. Принаймні, я не нападаю зі спини.

– Але користуєшся іншими підлими методами, не менш противними, – фиркнула я, пригадуючи спогади Іванки. Використати Ясю у своїх цілях… це ж треба було до такого додуматися.

Ми знаходилися на пустирі. Це було відносно тихе місце подалі від голосних вулиць. Тут колись мали щось будувати… але тут тепер лише яр, уже кілька років. Далеко виднілися будинки. Так це було не так і далеко від місця основної сутички. Але той офісний хмарочос затуляли інші будинки. Сподіваюся, Рувін не зорієнтується. Він же не місцевий…

Я побачила, як рука хлопця смикнулася, стискаючи якийсь предмет.

– Е ні, – притримала я його, не даючи викинути той предмет з рук. – Я здогадуюся, що ти збираєшся робити… не вийде.

Рувін цокнув язиком. Я вхопила його сильніше за плече, щоб він не втік. Хлопець спробував вирватися. Поки що я його тримала міцно… але Рувін явно сильніший за мене.

– Настю! – гукнула я свою напарницю. – Давай зараз!..

– Я так і знав, що то твоя… – прохрипів Рувін, усе ще не полишаючи спроб вирватися. – Нічого… у вас не вийде!

Я побачила, як Настя вийшла зі своєї схованки. Це всього за кілька метрів від нас, вона мала би швидко добігти і…

Рувін рвучко смикнувся й викрутився, ледь не вивихнувши мені суглоби.

– Чорт!.. – моя рука загорілася різким болем.

Настя зупинилася. З рук Рувіна вилетіло щось, приземлилося на землю… а тоді звідти виникнула Яся. У своєму домашньому одязі.

– От же, телепортував її, мов річ якусь, – процідила я.

– Сила таке дозволяє, – Рувін лише розвів руками.

У мене, здається, дежавю. Це через те, що Іва відмотала час?..

– Де це я?.. – Яся розгублено завертіла головою. – Юля? Що…

– Спокійно, – я підійшла ближче до неї. – Я поверну тебе у гуртожиток.

– Ні-ні, зачекай, – її погляд вловив Рувіна, а тоді Настю. Хлопець зухвало заусміхався. У мене було дивне відчуття. Здається, у спогадах Іви там була якась розмова… а Яся розізлилася. І навіть кричала щось.

«…намагалася його хоч трохи зрозуміти?!», – у голові виник уривок її фрази. Я здригнулася. Цікаво, про що вона тоді говорила. Зрозуміти? Кого ж..?

– Тобі… є що сказати? – обережно запитала я в Ясі.

– У мене є, що запитати. Що у вас тут відбувається? Знову влаштували якусь бійню? – Яся спохмурніла.

– Боротьба за інтереси, – мовив Рувін. – Дехто так і не хоче уступати…

– Ти сам не кращий, – фиркнула я. – Сам запропонував переговори, але так і не захотів іти на поступки!

– Бо у вас ідіотські умови. Я сказав свої умови співпраці, а ви не захотіли погоджуватися, вперті такі…

– Зупиніться! – вигукнула Яся. – Ви обоє вперті, тому й не можете дійти згоди. Ви ж… ніколи не могли поглянути на ситуацію з точки зору іншої людини!..

У моїй голові щось перемкнуло. Знову це дивне відчуття, неначе я вже чула щось подібне. Все ж таки, це через те, що Іва відмотала час і пустила все по новій.

– І я вважаю, що від тих переговорів між нами сенсу не буде, – мовила я, пронизуючи Рувіна поглядом.

– І ви подумали вирішити усе силою? – вигнула брову Яся.

– Іншого варіанту немає, – Рувін виставив руку вперед, цілячись на Ясю.

– Тільки спробуй, – я миттю прицілилася йому в голову. – Сам живим не лишишся.

– Я то залишуся, а ти подругу втратиш.

– Не втрачу, я її зможу врятувати. А ось ти… – я примружилася, знайшовши поглядом Настю за його спиною. Він на неї зараз не звертав уваги.

«Підходь повільно, – мовила я до дівчини подумки, – і так, щоб він тебе не помічав…»

– При… припиніть! – вигукнула Яся, ставши між нами. – Не треба тут кровопролиття, прошу.

– А що ти запропонуєш? – гмикнув Рувін. – Якщо словами ми дійти згоди не можемо, то доведеться діями… о, пропоную: хто залишиться живим, той і введе свої правила у цьому світі. Як тобі, Юлю?

– Які правила? Ти хочеш підкорити собі світ?