Розділ 26. Жорстокий світ

Миготіло блакитне і червоне. Луною роздавалися сигнали. Очі засліплювали фари машин… як Богданові взагалі в голову прийшло долучити до цього поліцію?!

– Ви думали, цим мене зупините?.. – пирхнув Рувін. – Звичайні люди – не мої суперники…

– А сам? Хіба не збирався долучити до цього всього мирне населення? – мовив Алекс, на що Рувін лише лукаво вишкірився.

Він різко клацнув пальцями – і всі поліцейські машини відштовхнуло ударною хвилею. Мені аж дух перехопило. Перша «група» пішла у наступ на Рувіна, виходячи із-за рогу сусіднього будинку, та він легко ухилився, злетівши вгору. Майже одразу після цього із будівлі вийшов натовп народу.

Он, як ти граєш…

Я одразу ж кинулася вгору за Рувіном. І не дарма, адже тепер внизу запалав вогонь, я побачила спалахи блискавки. Стихійників ми не включали в цю операцію (окрім Славка, але він зараз був геть в іншому місці), отже, це була Венера…

Зараз повинна буде почати діяти друга «група», що знаходилися на даху будівлі неподалік. Зараз їм дуже добре було видно Рувіна. Я намагалася не заважати… мені потрібно, щоб вони послабили його пильність, відволікли його увагу. Тоді візьму ініціативу у свої руки.

– Там не лише Венера!.. – почула я голос у навушнику. – Інші люди також… мають здібності!

Що?.. Але ж звідки Рувін знайшов ще прибічників? Серед Хортів чи Лебединських ще були люди, які перейшли на його бік?.. Це досить великі сім’ї, тому цілком можливо. Але…

Тим часом Рувіна вхопила тоненька нитка-павутинка, різко призупинивши його політ вгору. Один із Хортів постарався. Я ж забралася на дах цієї будівлі – звідси було зручніше усе видно.

Ривок – і того худощавого чоловіка вирвало із укриття. Погано справи… тепер Рувін здогадався, де ті ховаються. Хоча, це й з самого початку було зрозуміло. Мені потрібно лише, щоб його увагу відволікли… Далі пролунали постріли – за справу взялася жіночка, що генерувала з рук зброю. Рувін вдало ухилявся. Тоді я зрозуміла, що його увага цілком прикута до неї, і стрибнула зверху.

Та його реакція просто неймовірна. Як і моя, загалом. Іноді наші сили діють несвідомо, аби лиш захистити власника. Так мене відкинуло телекінезом, але я втрималася у повітрі. Чорт… а хотілося його захопити телепортом у потрібне місце.

– Нападати зі спини – не гарно… – похитав головою Рувін і кинувся до мене, але йому в спину одразу ж пролунали постріли.

Кулі були зупинені телекінезом і полетіли вниз. Хлопець навіть не глянув на них. Я знову спробувала вхопитися за нього, але вдруге тим паче не вдалося.

– Що намагаєшся зробити? – вишкірився Рувін. – Невже затягнути мене кудись збираєтеся?

Він шугонув вгору, на дах, а я за ним. Де там наші люди, чому не діють?.. А, нехай, я сама спробую впоратися. Якщо напасти раптово… я кинулася на нього з одного боку, а тоді різко телепортувалася з іншого, таким чином намагаючись застати зненацька. Вдалося. Я схопила його за плече.

«Зараз!» – думаю, а тоді бачу перед собою налякане знайоме обличчя.

Я зупинилася. Що це щойно було? Я впевнена була, що схопила за руку Рувіна, але…

– Яся?..

Дівчина закліпала своїми великими очима.

– Звідки… ти тут? – ошелешено запитала я, а тоді почула тихий смішок Рувіна.

Яся була в домашньому одязі. Отже, вона щойно тут з’явилася, та й схоже, це Рувін постарався… обміняв її на щось?

– Падлюка, – проскрипіла я. – Як можна людину на річ якусь міняти?!

– Сила таке дозволяє, – Рувін розвів руками.

Схоже, я зрозуміла, як він діяв. Скористався моєю слабкістю – Ясею. Телепортував її запросто, обмінявши на якусь річ, на мить зробив ілюзію, щоб я там побачила його замість дівчини. Добре, що я вчасно помітила підміну і не телепортувалася у потрібне місце. Це би зіграло зі мною злий жарт.

Що ж, тепер буде небезпечно, якщо хтось із наших втрутиться. Сама спробую впоратися…

– Що ви тут робите?.. – Яся розгублено нахилила голову.

– Краще тобі зараз буде покинути це місце… – пробурмотіла я. – Стій на місці, я поверну тебе в гуртожиток.

– Зачекай!

– Ні, ні, потім я тобі усе поясню. Тут небезпечно… і взагалі, твоя поява тут недоречна, – я краєм ока помітила, як Рувін збирався услизнути. – Стояти.

Я схопила його телекінезом, а тоді притягнула ближче до себе, витягнувши руку. Якщо зараз вдасться схопити…

– Бам-ц, – він спрямував уявний удар мені в долоню, після чого вона спалахнула болем.

Кров скапувала додолу. Чомусь замість мене зойкнула Яся… хоча я зараз ледь не померла від раптового болю. Хоч я і швидко подумки зцілила рану, та неприємне відчуття зосталося. Чортовий Рувін.

– Що ви… – прошептала Яся, відступаючи кілька кроків назад. – Зачекайте…

– Ах ти ж, виродок, – процідила я до Рувіна, геть забувши про дівчину. Після цих слів, неочікувано навіть для мене самої, спершу його плече, а тоді нога вкрилися глибокими порізами.

Так, іноді на емоціях я досі не можу контролювати себе. Тоді втілюються ті моментальні думки, яких я навіть не бажаю… при здоровому глузді. Глибоко в душі я бажала відомстити Рувіну, завдати йому болю – от ці думки і втілилися.