Розділ 23. Гра триває

Лише за день я зрозуміла, що доки я думала, бомба уже була запущена. Рувін часу не тратив. Він діяв. Ще раніше, ще коли я не встигла збагнути, страшне відео уже було залите в мережу… і хоча воно не поширювалося швидко, наступного дня усе стало на свої місця. Коли відбулося це.

Біля високої багатоповерхівки зібрався натовп людей. Я хотіла його оминути, мало що там могло трапитися… але Яся зупинилася. І зупинила мене.

Не знала я тоді ще, що ж там відбулося. І я думала, що це мене ніяк не обходить… хто ж знав, що причиною тієї метушні був Рувін. Та й зараз ніхто не знає… окрім мене.

Тоді Яся швидко зайшла в інтернет, на свій улюблений канал, що швидко публікував усі резонансні новини. Коли я глянула… текст того повідомлення шокував мене.

«Нове містичне вбивство. Маніяк показався у мережі».

Серце голосно тудухнуло. Я пробіглася очима по змісту повідомлення. Багато йшлося не зовсім по темі, але ясно одне: у соцмережах з’явився аккаунт, який запевняє, що саме він скоїв усі ті вбивства. Щоб довести це, виклав якесь дивне відео (яке саме я не вчитувалася), яке буцімто усіх запевнило, що він і справді існує і здатен на нереальне. Сьогодні людина, про яку йшлося у томі відео, померла за невідомих обставин… хоча її охороняли, пильно стежили і день, і ніч.

Це був якийсь черговий багатенький дядько, що займав впливові посади й незаконно збагачувався за рахунок інших людей, як я здогадалася. Чергова ціль Рувіна.

«Нехай подібні йому люди тремтять від жаху, – у новинах цитувалися його слова. – А люди правильні та чесні, що прагнуть жити справедливо – не бійтеся. Вам я ніяк не зашкоджу. Вам я зичу лише добра…»

– Жесть… – пробурмотіла Яся. – Що ж це за людина дивна? Якийсь черговий хворий на голову? Чи… хоча події стверджують протилежне.

Ніде не було вказано імені цієї людини. Тобто, Рувіна. Ніхто точно не знав, що це за особа, але він мусив їх повірити, що він існує…

– А… чому ці люди тут стоять? – запитала я, вказуючи на натовп.

– Тут про це теж пишеться, – Яся пролистала сторінку. – Ось, у Києві, під офісним центром…

Я зітхнула, переглянувши сторінку. Люди зібралися на підтримку Рувіна. Уже. Ось так швидко. Кожен висував якісь свої гасла, із закликами підтвердити, що він таки існує. З проханнями чи навіть вимогами. Рувін уже… збунтував людей. Мені страшно уявити, що ж буде далі.

Діяти потрібно негайно.

Та спершу, прийшовши додому, я зазирнула у соцмережі, щоб знайти той аккаунт Рувіна. Зараз зробити це було не складно, адже його нік всюди був на слуху – dark.ruin04. Там був всього один пост і… ого, скільки підписників! Уже! Оце так… я дивуюся йому. Він скористався якось своїми здібностями, щоб розкрутитися? Навмисне зробив так, щоб відео потрапило на очі потрібним людям? Щоб засвітитися у новинах і таким чином розлетітися по мережі зі швидкістю світла…

Я відкрила відео. Воно було коротким. Починалося з фотографії якогось чоловіка, як я здогадуюся, того самого. А потім слова.

«Чи заслужують життя ті, хто спричиняє лише біль та страждання?..

Чи справедливо це?

Ті, хто не приносить нічого хорошого у цей світ… ті, хто знущається над долями інших… ті, хто наживає собі щастя за рахунок нещасних…

… Має бути знищений».

Під відео був текст. Рувін розповів про себе, про свої цілі. Добрими словами запрошував до підтримки. Потрібно визнати, він і справді уміє підбирати потрібні слова. Адже виглядало усе зараз банально просто – в очах у людей він поставав хорошим героєм, що бореться за їхні права, за щастя пригніченої частини людства. Таким-собі чудом. А владу, та й просто заможних людей робив страшних монстром…

«Я не маю нічого проти щасливих людей, – йшлося в тексті. – Я не йду проти звичайних заможних особин чи впливових людей, які мають чисту совість. От тільки я ще не зустрічав таких людей.

Я не вірю, що зараз існують просто щасливі люди, які досягли свого щастя чесною працею, не завдаючи шкоди іншим. Адже у наш час такого трапитися не могло. Таким чесним та добросовісним людям завжди перейдуть дорогу хитрі, підлі люди… вони затьмарять ваше щастя.

І саме цього я і хочу позбутися. Зроблю так, щоб ніхто не міг нікому завадити бути щасливим».

– Не вірить він… – процідила я. – Не розумію, як люди на таке ведуться.

Можливо, просто справа у тому, що вони не уміють бути щасливими… і вірять, що без підлості, без зв’язків, грошей щастя досягти неможливо. І просто перестають боротися.

У будь-якому разі, усе це заворушення потрібно терміново зупинити. Доки воно ще не розлетілося по всій країні. Доки воно ще не стало відоме усьому світові. Доки усе це не стало міжнародною проблемою…

***

– З цим треба покінчити негайно, – твердо заявила я, явившись в кабінет до Дометія В’ячеславовича. – Ви бачили новини?!

– Так.

– І?.. Що збираєтеся робити?

– Присядь…

– Що з цим робити? Нам потрібно не сидіти склавши руки, гаючи час на пусті розмови, треба щось робити!