Розділ 20. Обіграти суперника

По закінченню занять в університеті, я мала зробити ще кілька справ до вечора. Це стосувалося моєї родини. Рувін запам’ятав обличчя Слави, і доки ще нічого не трапилося, я маю зробити так, щоб він ніяким чином їх не дістав.

Коли я з’явилася у квартирі, батьки неабияк зраділи. Але побачивши, що я серйозна і не в настрої, одразу ж запідозрили, що щось трапилося.

Владик грався машинкою і великим іграшковим м’яким динозавром зеленого кольору. Відколи у нього з’явилася ця іграшка?..

– Загалом, справа така, – мовила я, спостерігаючи за ним. – Чи знайомі ви з хлопцем на ім’я Рувін?

– Що? Ні, не знаємо такого, – мама похитала головою.

– Гаразд…

Зелений динозавр не давав мені покою.

– Звідки у нього ця іграшка? – врешті запитала я.

– З ігрового автомату… – відповів батько. – Його виграв якийсь хлопець і віддав Владику. Нещодавно, коли ми у торговому центрі на вихідних були.

– Якийсь хлопець? Як він виглядав?

– Ну-у… молодий і красивий, – мама стиснула плечима. – Темненький.

Я спохмурніла.

– Загалом, на деякий час вам доведеться переїхати, – зітхнула я. – І змінити зовнішність. І… всі речі залишите тут.

– Що?!

Мама в паніці підскочила з місця. Слава зміряла мене вельми здивованим поглядом, неначе намагалася зрозуміти, чи серйозна я, чи так жартую.

Але я була як ніколи серйозна.

– У мене ж тут робота… – пробурмотів тато.

– І навчання, – додала Слава. – Та й друзі… Як можна усе кинути і переїхати кудись, ні з того ні з сього?! У нас тут життя своє, взагалі-то!..

– І якщо ви не хочете, щоб воно раптово обірвалося, робіть так, як я кажу, – я перебила сестру. – Справа як ніколи серйозна. Мені одній вона не по силі. І щоб вас не зачепило, краще бути обережним. Я все владнаю.

Мама зітхнула.

– Це… може загрожувати нашим життям? – обережно запитала вона, прикривши повіки.

– Так. Може.

– Тоді роби, як вважаєш за потрібне…

– Але..! – Слава обурено підвелася, та батько зупинив її, поклавши руку на плече.

– Заспокойся. Нам потрібно буде просто перечекати, доки Юля все владнає. Я ж правильно зрозумів?

Я кивнула.

– А своїм друзям скажеш… що виграла поїздку у Нью-Йорк.

– Але ж я не поїду у Нью-Йорк! – Слава надула губки.

– Якщо ти дуже хочеш, потім злітаємо туди, – я зітхнула. – А зараз робіть так, як я казатиму, гаразд?

Слава врешті погодилася. Я підійшла до Владика і попросила його дати мені цього зеленого динозавра. На перший погляд, нічого такого. Але знаючи Рувіна… він будь-яку свиню міг підкласти. Потрібно бути вкрай обережним.

У цю іграшку можна було помістити чиюсь свідомість і з неї спостерігати за всім, що відбувалося. Або взагалі, перемістити себе у тіло цього іграшкового динозавра. Але я не впевнена, що він весь час там сидить… у будь-якому разі, він уже може знати, як виглядає моя квартира, як виглядає уся моя сім’я. Тоді, кожна річ у цьому будинку небезпечна…

Прямо зараз я не можу телепортувати нас у потрібне місце. Так він дізнається, де вони перебуватимуть. Але і змінювати їхню зовнішність прямо тут не можна. Інакше він зможе простежити, як хто виглядатиме, коли я їх змінюватиму. Є лише варіант…

– Я повинна змінити вашу зовнішність, – мовила я. – Не хвилюйтеся, це ненадовго. І я це робитиму по черзі. Кожному окремо… хто буде першим?

І глянула на Славу. Та зітхнула.

– Завжди я твій піддослідний кролик…

Я простягнула їй руку. А тоді перемістила нас у безлюдний провулок.

Сподіваюся, Рувін ще не встиг достатньо добре вивчити мою родину, щоб знаходити їх за думками. У мою голову він залізти не може. А інших людей, які б нас бачили, тут немає. Ідеальне місце для перевтілення.

– А відколи це ти навчилася переміщувати не лише себе, а й інших? – поцікавилася Слава. – Раніше ти такого не робила…

– Бо не знала, що так можу.

– Скільки би ми часу та нервів могли зекономити… Телепортувала би мене у коледж.

– Помрій. І не відволікай… я уперше буду змінювати комусь зовнішність.

Я лише приблизно знаю, як це робиться. Поцікавилася в Алекса, як працює його здібність на людях. По ідеї, у мене спрацювати також повинно. Головне – потім повернути усе назад…

По-перше, зробила Славу брюнеткою. Змінила форму очей, форму носа. Трохи видовжила обличчя й прибрала ці пухкенькі щічки. Здається, виходить непогано. Нагадує… редактор персонажа у грі, типу Sims.

– Сподіваюся, ти не зробила мене страшнішою, ніж я є, – промовила Слава. – У тебе є дзеркало?

– Подивишся у новій квартирі. Якщо не сподобається, молися, щоб я усе повернула так, як було…