Розділ 13. Небезпечний хлопець

Здавалося б, я могла легко його знайти. Я знала його ім’я, я бачила його зовнішній вигляд. Та не лише – я чітко зчитала його зовнішність зі спогадів тієї дівчини.

Але я знала – цей хлопець не простий. Адже намагаючись віднайти його, я… я не справилася. Наразі ніхто не бачив хлопця у такому худі, ніхто не бачив його обличчя. Змінив одяг? Закрив чимось обличчя? Чи взагалі злиняв кудись подалі, де його ніхто не бачить?

Але я змогла знайти його сім’ю. Прізвище – Краєвські, а жінка часто згадувала у думках ім’я Рувін. Що ж це за ім’я у нього таке дивне? Незвичне якесь… Я трохи постояла під будинком, а це чималий заможний маєток, а тоді дізналася – думок тієї жінки, схоже, його матері, що хлопець повернеться десь після обіду. Згідно з її спогадами, він пішов кудись із друзями. Тож, не скоро повернеться…

Потім повернулася до себе у кімнату, бо вже встигла добренько змерзнути. Я ж досі була у своїй легкій піжамі та ще й босоніж… Добре, що Яся не дуже заморочилася моїм невеличким «зникненням». Я сказала їй, що була в душі.

Отже, хлопець-старшокласник. Чомусь намагався убити свою однокласницю. А потім зник. І я його не змогла знайти. Мені одній здається усе це дивним?

Зі спогадів тієї дівчини я трохи про нього дізналася – він новенький у класі, лише перевівся цього року. Але одразу привернув до себе багато уваги, через свою привабливу зовнішність: чорняве, трохи хвилясте легке волосся, а також неймовірно гарні блакитні очі. Та й обличчя миловидне. Подобається не одній дівчині… і ця не виключення. Донедавна вона також вважала його красенем-ангелом, коли раптом він не виявив свою хижу сутність. Хлопець багато не пояснював, перед тим, як напасти…

Небагато інформації.

Але він точно не простий. Адже нападав без жодної зброї. Хоча встиг порізати дівчині руку. А вона так нічого і не втямила.

Та й зник він просто на очах…

Можливо… ні, це ще треба буде перевірити.

Коли Яся кудись вийшла я моментально склала всі свої речі помахом руки у рюкзак, а тоді рушила на кухню. Там був лише Слава. Він якось боязко озирнувся, але помітивши лише мене, запалив плиту клацанням пальців.

– Ого, твоя здібність хоч якусь користь має, – присвиснула я, спостерігаючи за ним.

– Поговори мені тут, – пирхнув хлопець. – Ти просто ще не бачила мене у дії… зауваж, лише один нещасний випадок трапився, та й з усім ти одна справилася… а якби була пожежа, моя би здібність також знадобилася.

– Із пожежею я би також сама впоралася.

– Колись трапився такий випадок, коли нам довелося палаючий дім рятувати… тоді Алекс першим кинувся туди, почав виносити дітей, нишком допомагаючи їм. Але про що він думав, коли ліз у гаряче полум’я?.. Потім ще того придурка рятувати мені довелося, потихеньку притуплюючи вогонь.

Засвистів чайник.

– Будь ласкавим, зроби і мені чайочку, – мовила я, сідаючи за стіл. – І їй також.

Я вказала за двері, які ледь не одразу прочинилися і на порозі показалася Яся.

– Ти радар? – вигнув брову Славко, підозріло поглядаючи на мене.

Ага, з її думками… Ясю за десяток метрів чую.

– Ви бачили останні новини? – ошелешено промовила дівчина, сідаючи за стіл. – По всій країні трапляються масові вбивства…

– Що? – я аж підскочила.

– Це жахливо… – пробурмотіла Яся. – Чи то люди з глузду їдуть, чи що… але всюди трапляються навмисні вбивства, до того ж, ні одного злочинця не затримали. Хтось висуває підозри, що це один і той же маніяк, але ж… але він не може так пересуватися по всій країні. А жертви є всюди…

– Господи, – пробурмотів Слава, поставивши перед нами чашки з чаєм. – Навіщо комусь вбивати стільки людей?

– Кажуть, що усі жертви – представники заможного класу… загалом, чиновники, інші поважні особи, – продовжувала Яся. – Можливо, вони якось зловживали своїми обов’язками, робили щось погане… а їм усе з рук сходило. От і захотіли помститися. Можливо, це якась організація, що розповсюдилася по всій країні…

Я задумливо сьорбнула чаю. Це явно все не збіги. Тепер і засоби масової інформації почали про це говорити. Я ж точно розумію, що це все справа рук однієї людини… і вже навіть підозрюю, якої.

Залишалося тільки дізнатися, чи справді усі ці дивні речі між собою так пов’язані. Усе це і справді могла бути всього лише одна людина.

***

Близько обіду я знову була під дверима будинку Краєвських. Що ж, якщо усе піде так, як я хотіла…

Зібравшись із духом, я натиснула на дзвінок.

– Так, – промовив зовсім поряд голос із динаміка, що я аж підскочила.

Ага, тут просто встановлений зв’язок із домом. Навіть камера є.

– Доброго дня, – мовила я й усміхнулася. – Це ж тут живе Рувін Краєвський?

– Так, а що потрібно?

– Я його однокласниця, хотіла би побачитися з ним у справі.

– Ох, Рувін зараз не вдома, можеш зачекати у нас. Заходь.

Двері прочинилися. Я обережно увійшла досередини. Непоганий… будиночок. Але дивно, що мене так привітно зустріли. Невже до нього так часто однокласниці в гості заходять? Чомусь я трохи нервувалася… та немає, чого боятися. Все ж таки, я всемогутня… мабуть.