Розділ 9. Робити гарні справи – корисно для здоров'я

Прокинулася я під ранок, була всього четверта година. Відчуваю, буде у мене збитий режим дня. Не знаю, як я буду це виправляти… але тепер я почувалася жахливо голодною.

Доки усі сплять, мені навіть немає потреби ходити на кухню. І взагалі… чом би зараз не навідатися додому? Сподіваюся, моя рідня не сильно перелякається, побачивши мене о четвертій ранку біля холодильника. Та сподіваюся, вони також спокійно спатимуть.

– Я вдома, – тихо промовила я сонній квартирі.

Тут було жахливо тихо. На моєму ліжку тепер спав Владик… нічого, для нього не шкода. Раніше я жила в одній кімнаті разом із Славою, а молодший братик – разом із батьками. А тепер, коли появилася можливість мені жити в гуртожитку, його поселили на моє місце.

Я штрикнула сонну Славу в бік. Та скривилася й, не розплющуючи очей, щось забурмотіла.

– Відстань, Влад… дай ще поспати…

– Я не Владик, – гмикнула я.

– Що…? Юля? Ти здуріла… – вона сонно глянула на годинник. – Четверта ранку! Геть дах поїхав?..

– Я поснідаю, можна?

– Ти тільки заради цього мене будила?..

– Ні, я хотіла привітатися.

– Зовсім не жалієш свою старшу сестричку… – Слава перевернулася на інший бік. – Іди вже. Тільки інших не буди так безпощадно, як мене.

На кухні було багато смаколиків. Трохи спустошивши холодильник, я вирішила залишити записку батькам, щоб не дивувалися надто. Хоча, вони образяться, що я прибула до них, а вони мене навіть не побачили. Нічого… наступного разу прибуду в нормальний час, а не о четвертій ранку.

Останнім часом стільки всього на мою бідну голівку навалилося, що якось не до відвідин було. А ще той заколот у метро… ох, відчуваю, зранку новини просто кишітимуть. Мабуть, ще ввечері щось показували. Але й зранку будуть, і завтра, і післязавтра, і ще весь місяць. Так завжди було і так завжди буде.

Головне, щоб такі події не зачепили мою сім’ю. Зазвичай я можу передбачити щось погане… але може й трапитися таке, як нещодавно. Якщо вночі я погано сплю, а видіння приходять серед біла дня, їх буде важко зрозуміти й точно дізнатися усі обставини, щоб не допустити біди. Тоді доводиться на місці все вирішувати.

Невдовзі я повернулася до своєї кімнати. Почувала я себе… не дуже добре. Можливо, ще не відійшла від недавніх подій. Хоч я і всемогутня, і не рідко «рятую світ», але все одно переживаю якийсь емоціональний стрес.

Цікаво, через що це все трапилося… бомбу чоловік хотів підірвати від відчаю. І скоріше за все, підірвав би, адже розумів, що навряд чи отримає викуп. А все підлаштував так, що його важко було б затримати, якби не було мене… трохи шкода було його. Але вчиняти у такий спосіб самогубство – справді божевілля.

А ось іншого чоловіка, через якого трапилася метушня, можна було трохи зрозуміти. Хоч на мить, але я бачила багато його думок та спогадів… він думав про свою меншу доньку, що лежить в лікарні зі страшним діагнозом. Заради неї він вирішив виконувати нелегальну, та через це високооплачувану роботу… хоч і таку страшну.

Чомусь до цієї персони я пройнялася жалем. Загалом… якщо навідаюся до однієї дівчинки в лікарню, це мені не складе проблем. І тоді я зможу спати спокійно.

Тільки починало світати. Часу до початку пар було достатньо. Я лягла на ліжко й подумки відправилася шукати думки того чоловіка, чий портфель я вчора віднайшла. Як я і думала, він зараз спав. І це на краще, так набагато легше ритися у спогадах, знаходячи потрібну інформацію. Так я, лежачи у себе на ліжку, переглянула усі потрібні спогади в голові у чоловіка…

– Юля? Ти не спиш?.. – це наді мною схилилася Яся. – Думаю, уже час вставати… скоро йти потрібно буде.

Хотіла би я не піти. І могла би не піти, якби не товаришувала з Ясею… вона точно помітить, якщо я залишу підміну.

Хоча можна зробити так, щоб на один день усі вмить забули про мене. Тоді можна буде спокійно вештатися містом, не зобов’язуючи себе нічого робити… а потім зробити так, щоб пригадали, і повернутися до звичайного життя. Але зараз це не варіант. Піду таки на пари…

***

 – Ти знову кудись у справах? – Яся подивилася на мене сумними щенячими оченятами, коли я зупинилася біля виходу, дивлячись не у напрямку дороги до гуртожитку.

– Хотіла… якщо хочеш, можеш піти зі мною, – я змилувалася.

Не можу витримати цього сумного погляду. Здається, тільки потоваришувала, а вже кожен день тікаю кудись у своїх справах… от і сьогодні збиралася навідатися до крихітки Віки. Це та сама хвора дівчинка того чоловіка. Сьогодні зранку я чимало побачила спогадів у його голові. І мені стало ще більше його шкода.

Звісно, я з самого початку збиралася сама до неї навідатися… але що ж поробиш. Не кину ж знову Ясю із її сумними оченятами дворового кошеняти.

– Гаразд, а куди ти збираєшся йти? – Яся спершу погодилася, а потім вирішила поцікавитися, не логічно…

– Навідаюся до… сестрички у лікарню.

– У тебе сестра в лікарні?!

– Двоюрідна… не переймайся так сильно, – швидко додала я, побачивши спантеличено-співчутливий вираз обличчя Ясі. – Усе гаразд.