Розділ 6. Нове знайомство

На годиннику 18:20. Небо похмуре. Автобус в’їхав у зупинку, водій у відключці. Швидка, поліцейські машини… багато народу. Можливо, є не лише травмовані, а й невинні смерті. Зупинка навпроти виставки… прямо неподалік мого факультету. У повітрі витало неприємне й напружене відчуття…

Це був сон. Важкий поганий сон, якийсь сьогодні мав би втілитися в реальність. І втілився б, якби тут не було мене… Мені не дуже хочеться, щоб тут неподалік повітря насичилося поганою атмосферою. Якщо вірити Славку та Іванці, то це породжує негатив, який спричинятиме все більше і більше бід. Мені цього не потрібно.

Але все це має трапитися ввечері… а зараз пари. З автобусом розберуся потім.

Всюди я була з Ясею. Ми разом ходили, разом сиділи, обідали у їдальні. Я більше не намагалася якось її уникнути і не нарікала на те, що вона завжди клеїться поряд. Це було навіть комфортно – ходити удвох. І навіть Славко тоді не так приставав.

Але сьогодні він підійшов на розмову.

– Іва просила передати, що сьогодні хотіла би тебе з деким познайомити, – загадково почав він. – Детальніше у неї розпитуй, я нічого не знаю…

Занервувався, побачивши моє невдоволене обличчя. І що означає оце – з деким познайомити? Навіщо?

– Напарник по «роботі», – додав Славко, правильно здогадуючись про напрямок моїх думок, а тоді кинув оком на Ясю, що зацікавлено вслуховувалася у нашу розмову. – Кажу, детальніше розпитаєш потім, в самої Іванки…

– Добре, я зрозуміла, – зітхнула я і дала зрозуміти, що розмову закінчено.

Славко відлучився до компанії хлопців. Тим часом Яся чомусь здивовано зиркала на мене.

– Юль… – пробурмотіла вона. – А ти вже підробляєш десь? Я не знала…

– Можна і так сказати.

– Мені також варто би було знайти якусь роботу. Не хочеться довго напружувати маму фінансово.

– Хм, думаю, ти можеш знайти як підзаробити в інтернеті. Є сайти, на яких можна знайти замовлення у тій сфері, якою цікавишся…

Побачивши щенячі оченята Ясі, я пообіцяла потім допомогти їй із цим.

По закінченню пар, я попросила Ясю йти самою до гуртожитка, мовивши, що маю кілька невідкладних справ. Загалом, я не збрехала, адже справ на сьогодні було достатньо (але щодо невідкладності однієї із них я дещо сумнівалася). Сподіваюся, Славко та Іва мене не надто затримають. Я ж маю встигнути до шостої вечора…

– Привіт, – мовила мені Іванка, зустрівши біля головного виходу. – Свят передав тобі моє прохання?

– Скоріше, ввів у курс справи, – пирхнула я. – З ким ви мене уже знайомити зібралися? І навіщо?

– Це також один із молодих членів сім’ї Хорт. І він також займається з нами вирішенням… проблем у місті. Тобі варто буде познайомитися з усіма нашими напарниками, адже потім доведеться працювати разом. Тож врахуй, буде ще не одне знайомство.

– Гаразд, зрозуміла… – протягнула я.

Тут і Славко підтягнувся.

– То що, куди ми йдемо? – діловито запитав він в Іванки. – Ти так і не сказала, з ким хочеш нашу Юлю познайомити.

І відколи це я «ваша Юля»?.. Ми тільки уклали ділову угоду.

– Дам тобі підказку – ти будеш не надто радий зустрічі, – примружила сірі оченята Іва. – Я пропонувала тобі не йти з нами, але ти наполягав…

– О, ні, невже до нього? – скривився хлопець.

– Ти можеш не йти.

– Оце вже ні! Тим паче, вас двох до нього я точно не відпущу.

Хтось, хто дуже не подобається Славку. Що ж, я могла б просто прочитати його думки, про кого ж він подумав, але утримаюся. Хочу, щоб це був сюрприз.

– Він зараз на роботі, це недалеко звідси, – мовила Іва. – Пройдемося пішки.

Ми йшли знайомою вулицею. Повернули у знайомий мені провулок. І наближалися до знайомого мені віднедавна закладу…

Ну серйозно? Відколи ця кав’ярня стала такою популярною? Пуп землі чи що?.. Я спантеличено зупинилася перед входом.

– Ми сюди чи що? – обережно запитала в Іванки.

– Так… якісь проблеми?

– Та ні… просто була тут нещодавно.

Та ж сама затишна кав’ярня, куди мене водила Яся. Іванка лише потиснула плечима. Мені стало ще більш цікаво, з ким це вони мене збираються познайомити. Ця людина працює тут?..

Дзенькнув дзвіночок при вході, коли Іванка прочинила двері. За стійкою стояв той самий білявий красень. Більше нікого тут не було…

– Добрий де… о, привіт, Іва! – його обличчя ще ясніше засяяло усмішкою. – І тобі, Святику, привіт! Хто це з вами?

Я зупинилася на місці. Якщо вони хотіли познайомити мене з ним… Та бути того не може. Ні, серйозно? У кав’ярні інших людей зараз не було, як й інших відвідувачів, окрім нашої трійці. Невже світ такий тісний…

– Юля, знайомся, Олександр Хорт, – по-діловому представила хлопця Іванка, ігноруючи усі його сонячні вітання.

– Привітики! – засяяв той, примруживши очі, і підморгнув. – Але звати мене можна Алексом.