Розділ 5. Подруга

– Чого треба? – промимрив він, а тоді підвівся. – Слухай, ти хто така? Що тут забула?

– Чого ж зразу так грубо, – пирхнула я. – Невже не пам’ятаєш? Хоча, яка тобі різниця до мене? Я всього лише знайома твоєї нещасної сестрички, яку ти ввічливо попросив піти. Навряд чи ти запам’ятовував би такі дрібниці, у тебе ж є… справи важливіші, – я окинула поглядом його компанію.

– Не твоя справа, – процідив хлопець. – Чого тобі треба від мене?

– Поговорити, – я миролюбно розвела руками. – Всього лише поговорити. Про твою любу сестричку. Скажімо так – вона просила передати, що не хоче повертатися додому.

Женя спершу просто дивився на мене, вилупивши очі, а тоді пирснув, вибухнувши сміхом разом зі своїми друзями.

– Яся? Не хоче повертатися? Та вона хоч колись сміла мені перечити?!

– Ні, я так здогадуюся, – я примружилася. – І досі не сміє. Я лише передала… її думки, які до тебе не дійшли.

– Послухай, мала, – підвівся один із здоровил. – Їхні сімейні справи тебе не сто…

– Ч-ш-ш-ш, – захитала я головою, виставивши вказівного пальця йому до вуст. – Мовчи, зрозумів? Не втручайся у нашу розмову.

Він хотів ще щось сказати, але вуст так і не розтулив. Звісно ж, це я йому рота заткнула. Він не сміє перечити моїм думкам і бажанням. Якщо я наказала йому замовкнути, то моя думка втілиться миттю.

Виглядало це смішно. Він перелякано засмикався і не розумів, що з ним коїться. Інші також не розуміли. А тим часом я повернулася до розмови з Женькою.

– Отже, Яся до тебе не повернеться. І не смій більше її діставати своїми дзвінками чи зустрічами.

– Хто ти така, щоб мені наказувати? – вигнув він брову. – Не знаю, що ти про себе думаєш, але це смішно.

– Я не знаю, що ТИ про себе думаєш. Вважаєш, що все життя зможеш сидіти у неї на шиї? А як їй – не подумав? Знаю, їй не надто добре у тебе жилося, так?.. О, постійні образи, підколи… – я втерлася йому у спогади, переглядаючи усе, що було пов’язане з Ясею. – Ох, навіть побиття. Змушував її працювати, мов прислугу, забирав гроші, які вона заробляла… та навіть не дуже й законно, вона всього школяркою була. Який ти брат після цього?

Цікава річ – коли я копирсаюся у спогадах людини, вона також їх бачить при цьому. Тож це мало подвійний ефект, можна сказати.

– Бачу, пригадуєш, – я лукаво вишкірилася. – І ні, я не дивачка. Не треба так погано про мене думати.

– Послухайте, люди, що у вас там коїться? – підвелася Віка. – Що у вас там за справи, а? Жень, ти чого уставився?

– Та він просто переживає шок, – скоса глянула я на дівчину. – Не втручайся, а то заткну, як і того здорованя.

– Що ти..?

Я виконала свою обіцянку. Вона перелякано на мене витріщилася, не в змозі вимовити і слова. Женя тим часом обернувся до своїх інших дружків, кивнувши на мене головою. Дурень, якщо думає, що зможуть затримати мене, напавши у багатьох.

– Як негарно…

Одному, що підступав з боку, я дала щигля і відімкнула свідомість. Прекрасний ефект – здавалося, ніби я одним пальцем вирубила його. Іншого подумки змусила завмерти, лиш махнувши в його бік рукою. Треті вже самі по собі зупинилися.

– Що таке? – я кумедно нахилила голову, а тоді обернулася до брата Ясі: – То як, Жень, поговоримо нарешті без безглуздих бійок? Навіщо тобі ці проблеми?

Він нервово заусміхався.

– Не знаю, що це за фокуси, але тобі залякати мене не вдасться. І мені байдуже, про що там тебе просила Яся, мені байдуже, подружка ти її чи ні…

От наївний. Досі не зрозумів, що зі мною не все так просто.

– Послухай сюди, виродок, – я вхопила його за комір футболки. – Якби Яся була моєю подружкою, як ти виразився, то тобі дісталося б набагато більше. Вона мені всього лише товаришка. Сусідка по кімнаті. Втямив?

Він щось проскиглив. Та загалом, байдуже…

– А заступаюся я за неї не по її проханню, а за власною волею. Вона вже для мене стала важливою людиною, мине час – ми зблизимося ще більше… а якщо хтось посміє зашкодити моїй близькій людині, то я розірву його на шматки. Мені байдуже, що тоді зі мною буде, але змушу пройти того сміливця усі кола пекла. Він відплатить у мене в сто разів більше, ніж він сам зашкодив… Втямив?

У його наляканих очах я бачила своє відображення. Зараз я мала справді жахаючий вигляд… Моя вам порада – ніколи не дратуйте всемогутніх людей.

– Все-все, я зрозумів, – прокректав хлопчина. –  В… Відпусти.

Я змилувалася. В принципі, Яся мені досі не близька подруга. Але цей виродок на те заслуговував.

– І ось, – я показала невеличкий пакетик з білим порошком, який тримала в руках. – Де ти взяв цю штуку? Знаєш, що це незаконно?

Женя налякано вхопився за задні кишені джинсів. Так-так, саме звідти я їх і витягла. У думках прочитала.

– Матимеш проблеми з поліцією, здається, – я поморщила носика. – Але я замовчу, якщо дотримаєшся обіцянки. Ясно тобі?

– Так. Я все зрозумів.