Розділ 1. Знайомство

Цієї ночі мені наснився надзвичайно довгий і жахливий сон. Усе почалося з того, що у Китаї почалася епідемія нового вірусу на початку нового 2020-го року. Поступово вірус розповсюджувався по всій планеті, заражав усе більше і більше людей шаленими темпами. Країни запроваджували карантин, вірус дістався навіть до нас, в Україну. Починали усі масово хворіти, лікарні не встигали приймати хворих, люди вмирали… а в нас почався суцільний хаос. Усім потрібно було ходити в масках, зачиняли місця, де скупчувалися люди і так далі…

Загалом, суцільне жахіття. Така пандемія цілком може стати можливою загрозою людства… а ще вона значно втрутиться у моє спокійне життя, що мене не надто радує.

Тому доки ще не час бігти у школу, я маю зганяти в Китай і все виправити.

Зазвичай, мої ось такі довгі сни носять ясновидний характер. Тому цілком висока ймовірність, що таке сталося б, якби не було тут мене. Я ж усе виправлю, не хвилюйтеся. Не дам якомусь коронавірусу завадити моєму спокійному життю.

Я силою змусила себе встати з ліжка й почати одягатися. Моя старша сестра, Слава, ліниво відкрила одне око.

– Куди це ти? – бурмоче вона.

– У Китай.

– І що тепер? Нашестя інопланетян?

Я тільки закотила очі. Ні, до такого ще не дійшло. Поки що лише небезпечні метеорити, виверження вулканів, пандемії… так чи інакше, вони несуть загрозу людству і моєму спокійному життю. Тому я маю їх позбуватися.

Мені здається, моя сім’я уже звикла до того, що я можу зникати кудись зранку. Тому коли я повернулася, ніхто мені не приготував сніданку… ех, Славо, могла б і мені заодно омлетик посмажити.

– А хто знав, коли ти повернешся? – пирхнула вона. – Їжа б остигла до того часу…

Ти просто не хотіла мені готувати їсти. Ще коли я була меншою, завжди вона намагалася мене привчити до самостійності. Хоча мама казала, що Слава тільки після дев’ятого класу сама собі сніданок почала готувати. А до нещодавна навіть яйце розбити не могла.

Загалом, уже час було мені збиратися в школу, Славі у коледж, а маленькому Владу в дитсадок. Тато пообіцяв нас усіх завезти на машині, хоча знав, що мені не завдає проблеми дістатися до школи самотужки. Але він сказав, що йому за продуктами ще в «АТБ» треба заїхати, тому я погодилася.

А поки спливають хвилини наших зборів та поїздки до школи, я маю розповісти вам одну історію. Просто, щоб ви краще розуміли, що зараз відбувається.

Одного дня у звичайнісінькій сім’ї народилася цілком нормальна дівчинка. Вона була здоровою, жила щасливо у люблячій родині, під опікою мами, тата і старшої сестри. Дівчинка швидко вчилася і схоплювала усе на льоту, та своїм пришвидшеним ростом інтелекту вирізнялася поміж інших дітей. Серед однолітків їй було нудно.

У перший клас дівчинка пішла у п’ять років і одразу ж стала улюбленицею учителів. Однокласники її не надто любили, ніхто не любить відмінниць. Тому друзів дівчинка не мала.

Однієї ночі уві сні їй явилася дивна людина і сказала, що дарує дівчинці надприродні сили, що зроблять її життя цікавішим. Відтоді дівчинка стала надлюдиною.

Так ось, ця дівчинка – я. І зараз я веду цілком звичайне життя, цілком спокійне, але тим не менш, цікаве, як мені й пообіцяла та людина зі сну. Звісно, той сон я ледь пам’ятаю. Але точно впевнена, що той сон був не звичайним, адже після нього у мене й справді з’явилися надприродні сили…

Я знаю, зараз це звучить для вас дуже дивно. Варто було б викласти цю історію геть по-іншому, але так буде найшвидше та найзрозуміліше. Так, усе це наче якась казка, але повірте мені – я надлюдина. У моєму розпорядженні не одна суперсила, але й не усі можливі. Проте мені достатньо. Я рада, що не можу говорити з тваринами, адже тоді б мені довелося стати вегетаріанкою і забути про відвідини бабусі в селі. Я рада, що не маю рентгенівського погляду та інших непотрібних «дарів», від яких більше проблем, ніж користі… мені достатньо того, що я маю.

Адже ці здібності і так роблять мене фактично всесильною.

Їх усього три – телекінез, яснобачення та сила думки. Із першими двома, думаю, зрозуміло. А третя, сила думки, являється найсильнішою та найнебезпечнішою поміж інших. І саме вона дає мені практично ВСЕ.

По-перше, я можу читати думки людей. По-друге, я можу їх контролювати. Я можу маніпулювати людьми і змінювати ситуацію, досить лиш уявити – і думка втілиться в реальність. Я можу навіяти гіпноз, можу підкорити собі увесь світ… Думка навіть допомагає змінювати мені властивості предметів. Цією силою я можу і зцілити рани. Можу переміститися в інше місце самою думкою, створити портал, вигнувши простір. Єдине, чого я не можу – створити щось із нічого і воскресити мертвих. Чого нема – того нема…

Тож я – всемогутня.

Я можу контролювати увесь світ. Я можу його захопити. Я можу стати найбагатшою людиною, прибрати до рук владу і повелівати усім й усіма… Але я цього не роблю.

Поки що.

Чому? Чому, питається, людина, якій доступна така велика сила, живе собі звичайним нудним життям?

Так ось. Якщо я захоплю увесь світ, то знову занудьгую. І вже не зможу йти далі. Якщо я використаю свою силу на повну, то більше нічого не зможу зробити, тобто, перестану бути всемогутньою. Свої сили я отримала тому, що дуже нудьгувала, тому не в моїх інтересах робити так, щоб знову стало нудно. Тому продовжую жити звичайним життям, час від часу розважаючись.