Розділ тринадцятий

А й справді. Де осетр? Якщо він, звичайно, тут був, бо я сама його на смітнику на власні очі не бачила. Виносили — так, було, а от куди поділи?.. Але, судячи з подиву Кіма — дуже натуральному — осетра залишили відпочивати на сміттєзвалищі, а він звідти пішов. Або поплив собі далі.

Що б там не було, ситуація така: жодних слідів. І якщо я ще могла припустити, що осетром міг хтось поживитися, будь він свіжий… ну хоча б відносно, з легким душком, але зараз місцезнаходження осетра можна визначити по запаху! І осетр це не мойва якась, а здоровезна така рибина.

— Потім розберемося з осетром, — надавши голосу суворості, сказала я, бо сама ошаленіла добряче. Головне ж, він стільки часу лежав на складі, якщо звідти тягають м'ясо, чому не взяти тоді ще придатного до вживання осетра? Хто тут має такий вишуканий смак?

— Рядовий, — посмикала я за рукав Кіма, — у тебе яйця не зникають? Ну, так, щоб… — Кім підвівся як укопаний і ображено запихкав, мовляв, такі продукти берегли як найдужче, а я поспішно пояснила: — Не знаходив ніколи… ну… закопані в землю яйця? Несвіжі, у щільній упаковці?

На мою думку, я це запитала дарма. Навіть Аттика глянула на мене з підозрою. Так, китайська кухня тут дещо не в пошані чи місцеві любителі загадкових страв щось інше їдять.

— Не переймайся, — зітхнула я, а попереду вже маячив якийсь технічний вхід… нерівний майданчик, караульний, виднівся віз із бронезавром, а також суворий дід у солом'яному капелюсі і, відповідно, їжа на возу, прикрита брезентом. Технічний вхід був захищений за останнім словом оборонної промисловості: парасолька в дірочку для караульного та натягнута у проломі в стіні рожева мотузка. Жоден ворог не пройде.

— Лейтенант Аннет Гонзо, — промовила я. — Показуйте, і чому так пізно?

— Так воно ж як, — залебезив дідок, — отакої: нам їхати, а Летиція, — він показав на бронезавра, мабуть, це була самка, — на кладку сіла ж, ох, лишенько.

— Тобто ви свідомо затримали постачання… — я зиркнула на Кіма.

— Щотижневе: м'ясо, риба, яйця, овочі, — сумно відповів він. Та й чому тут було радіти. Кухарям доводилося викручуватися, чим народ годувати, якщо вчасно все не привезуть.

— Так не тягнути ж її, пані лейтенанте, це ж яйця! Отакої! Ну і як же я поїду, якщо в мене — ой, лишенько — бронезавра одна? Га?

— Так, тихо, — махнула я рукою, і дід ображено перестав дзижчати. — Відчиняйте, — веліла я Кіму та Аттіці і знову обернулася до старого: — Коли саме мали доставити? І на скільки затрималися? Скільки часу доставляєте?

— Ась?

— Тьху. Скільки годин ви зараз їхали від села?

— Годин? Ні, ніяких годин, — замахав руками дідок, — Летиція, вона ж, коли на яйцях сидить, то слабенька, вона ж поки пройде, потім поспит, ще пройде, поспит, поїсть, їй же сил набиратися треба! Отакої…— Він почухав голову, — дні зо три їхали?

— Три дні? — я очманіла. Тобто він на три дні спізнився, потім три дні віз! Шість днів нас годували чим завгодно?! Я одразу рвонула дивитися, що було на возі. М'яса не було, і те, що немає м'яса, може, й добре, але ж…

— А що ж не так?.. — заклипав очима дід.

— Стій! — крикнула я Кіму. — Ні, не в тому сенсі, що не чіпай… Якщо вони так довго їдуть… Скажи… ви за фактом їжу приймаєте чи за списком? — І я вказала на його планшет.

Поки Кім переглянувся з Аттікою, я з жахом намагалася не тупотіти ногами і не закричати. Три дні, щоб їх! Три дні! Не дивно, що їжа зникає!

— Діду, — сказала я, — ти скажи, тільки чесно. Ось за ці три дні ти скільки всього з воза викинув? Щось уже засмерділо, так?

— Ну, ой лишенько, бува й таке… а куди ж його? — старий розвів руками. — Воно ж пахне. Ще морлоки набіжать. Ну як завжди я його акуратно в кущі, у мене ж бронезавра, їй же ще дітей годувати...

— Кім? — я зсунула брови. Вийшло не так переконливо, як у Аттіки, і не настільки ефектно, але все одно вразило. — Ти продукти за кількістю та вагою приймаєш?

— Н-ні, лейтенанте! — пробелькотів він. — Бо привозять небагато, тому просто стежу за списком… У мене й терезів немає, лейтенанте, але…

— Що але?

— Але рідко ж таке трапляється, коли три доби везуть…

Рідко, не рідко, а частину зниклої їжі я знайшла. Ну я крутезна! Взагалі не напружуючись! Допустимо, чверть... п'ята частина зникла. Те, що швидко псується. Але цим все одно не пояснити, що їжа прямо зі складу зникає. Чи можна?

— Провіант прийняти, враховуючи кількість та якість! Замовити терези, поставити тут. Караульному обладнати будку, дірку в паркані закрити нормальними воротами, майданчик вирівняти, пункт прийому їжі та транспортування до кухні обладнати та налагодити. Рядовий Роно! Відповідальна за будівельні роботи! Рядовий Стрего! Відповідальний за кухню, ваги та діда! Діду зробити зауваження щодо термінів доставки. Нехай хоч сам на тих яйцях сидить або з собою бере. Щодо матеріалів та роботи — візьміть кошти у місцевого скарбника. Виконувати!

А ще б штраф виписати старому! Або, точніше, тому, хто цією доставкою керує, штраф, догану та інші санкції. Сто відсотків це порушення договору! Запит був на зовсім іншу кількість їжі.

І, до речі, добре, коли можна командувати людьми, подумала я, дуже цікаві відчуття. Все, вказівки роздала, тепер тільки…