Розділ 5. Мої неочікувані радіуси

Прокинулась я точно не у своїй спальні. Ошелешено присіла на ліжко й почала розглядати чужу мені кімнату. Не скажу, що вона була без стилю й захламлена. Доречі, мала смак. Білі з червоним стіни, які переливались у золотисто бежеві. Забагато кольорів, але все так елегантно й легко. Аж очі не вірять. Меблі були, як нова копійка. Тільки-тільки привезли з магазину. Маленькі деталі, у тому числі й шовкова червона постіль виглядала, як золота прикраса.

Де ж я опинилась? Таке відчуття, що в королівських покоях.

Думки хлинули з новою силою. Я почала згадувати вчорашній вечір. Згадала, що знепритомніла біля дверей сусіда й щось мені підказує, що він тут явно причетний.

Опустила ноги на прохолодний паркет і згорбилася від прохолоди. Не завадило б мати капці. Але мене точно цим не оснастили. Доведеться обходитися тим, чим маю. Босяка.

Сусіда ніде не, було, видно. Це насторожувало, але не лякало. Пройшла до вітальні, де все було обставлене не з меншим смаком.

Оглянулась. Відчула такі аромати з кухні, що мій шлунок скрутився в тугий вузол і він забурчав. Важко видихнула й пішла на запах пахощів. Хм… Де й зустріла свого напівоголеного індика. Замилувалась аж. Такі види. М-м-м… Як тут і не по підглядати.

Це чудо в штанях з оголеним торсом, стояло біля плити й щось собі наспівувало. Рельєфно помітила, що в нього досить красиві м’язи. Та, й інші частини тіла нічого так. Зад, так, взагалі, відпад. Задумалась і не помітила, як мене піймали на гарячому. У прямому сенсі цього слова. Бо ж мій погляд, який був прикутий до його заду. Тепер дивиться на його… кхм… елегантні чоловічі вигини. І, я скажу вам, воно ого-го, яке велике.

Так! Стоп! Карета поїхала разом із моїм дахом. Розум забули забрати.

Я ж пристойна дівчина, а тут такі види. Милуватися немає коли. Відкашлялась.  Від сорому передумала дивитися чоловіку в очі.

— Подобається? — підморгнув мені та розцвів, як ті квіти на клумбі, у привабливій усмішці.

— Та ще чого, — фиркнула. — Знайшов чим хвастатись, — виплюнула, а сама вже подумувала, що я божевільна, бо мені й дійсно подобалось. Ще і як.

Прикусила нижню губу, аби не ляпнути зайвого. Я ж тепер почала розуміти тих крикливих дівчат. Тут, я б теж не втрималася від кілька викриків. Ех… Жаль, що я не така наївна, як вони. Мені й не потрібні стосунки на одну ніч. Ні-ні, це не про мене. Хай він, хоч Бредом Пітом виявиться. Не поведуся.

Похитала головою. Відкинула божевільні думки.

— Ну-ну, — зіщулив очі. — А, я то думаю. Чий погляд пропалює все моє єство, — єхидно усміхнувся. Ще й гордовито підняв підборіддя.

Ну, ти подиви, який нахабний. Усе. Пора з цим зав’язувати. І, чим швидше, тим краще.

— Та мені начхати. Я піду, мабуть, — скривилась. Провела по ньому останній погляд і пішла на вихід.

— Оце, уже, ні, — заричав у мене над вухом.

Чесно, я могла б і злякатись. Таке чую вперше, але чомусь цей звук подіяв на мене не так, як хотілось. Скоріше, я від себе такого не очікувала.

Моє тіло здригнулось, розслабилось і щось непомітне запирхало в низу живота. Це, що ще за цирк Шапіто? Та, моє серце вже впало в п’яти. Що там казати, про все інше.

— Слухай. Я розумію, що вчора в тебе через мене не виробився тестостерон. Ти пропустив чергову розвагу з дівчиною, і все таке. Але, я у твої ігрище не граю, — обережно обернулась. Нахмурила брови.

Хотілося додати ще кілька словечок. Я ж вмію, але чомусь, я обірвала себе на пів слові. Напевно, обличчя мені його дуже не сподобалось: замислене, загадкове, розгублене. Не, як у звіра й точно, не, як у маньяка. Незвично бачити його таким.

— Гаразд. Ігрища я свої пропустив. Але отримав значно більше, Лілі, — щирості в його словах було стільки, що я ледь не подавилася власним диханням.

— Що саме ти отримав? — поки до мене доходив ряд думок, я починала напружуватись.

— Твоя присутність, — усміхнувся він. Єхидство зникло. Нахабство теж. І його цей погляд, ля мачо, немає. Що ж із ним відбувається?

— Прекрасно. Дуже. Я прямо горю від того, що ніхрінашечки не розумію, — обурилась. — Але ти не вдавайся в подробиці. Не потрібно. Не бажаю знати ряд твоїх буйних фантазій, Мачо, — розмахала я руками. Розгублено зиркнула й поспішила на вихід. — У нас сьогодні спір. Раджу не запізнюватись, бо зарахую, як програш. Бувай, — кинула на останок і з грохотом закрила двері.

Ну, ти бач, який. Я ледь всю свою дівочу цноту там не загубила. А, ще й розчервонілася на пустому місці. Здуріти можна. Що він зі мною зробив за ніч? Явно нічого хорошого, бо я ж починаю задивлятися на його радіус. Це вже точно не віщує нічого приємного та хорошого. Потрібно випити й розважитись. А, ще краще знайти собі когось. От сьогодні й почну. Не дарма мені потрібно поцілувати стільки чоловіків. М-м-м… Я вже відчуваю цей азарт. Вогонь в очах.

***