Діма
Ніяк не міг збагнути, чому обрав саме такий спір. Але стих пір, як побачив цю вродливу мегеру. Не можу раціонально мислити. Думав переїду собі. Займусь роботою. Так, ні. Кожна наша сутичка, як бомба повільної дії. І приводу нетреба, без того стрілить.
Лілі, явно думала, що я якісь збоченець. Думала, що слідкую за нею. Ну, добре. Признаюсь. Трішки було. Не завжди, звісно. Може, то нас доля зводить разом.
Але те, що вона постійно пропалює мене вбивчим поглядом. Лупцює при кожній нашій зустрічі, розбурхує мою ненаситну уяву. Ох, як я мрію затягти її до свого прохолодного ліжка. Віддати їй усі приниження, які вона дарувала мені при першій же зустрічі. І, це тільки квіточки. Я б зробив із нею такі речі, що вона забула, як дихати.
Кожен вечір притягував із роботи чергову дівку. Уявляв, що то Лілі, і робив із нею те, що хотів. Лиш в уяві була вона. Та, яка заполонила мою голову своєю вродою. Та, без якої я й дихати забував. Коли бачив, був готовий стягти її одяг будь-де. Навіть, у приміщенні з купою людей.
Одержимий. Це одне, що лізло мені в голову. З кожним днем я міг зірватись. Зробити їй боляче. Міг просто затягти у своє лігвище і все, вона не вирвалася б ніколи. Але, ні. Я чекав. Думав, що зрозуміє. Почне теж виявляти якусь симпатію. Але в її голові, я лише збоченець, звабник і бабій. На перший погляд, вона права. Не раз, я змушував кричати до посиніння дівчат. Хотів, щоби вона чула. Щоби знала, від чого відмовляється. І, вона чула. Щоразу тікала, а я знаходив її будь-де. Як виявилось, мені не потрібно було нічого робити. Я просто прогулювався, коли чув гуркіт її дверей. Не йшов слідом, а лиш йшов гуляти. Разом виганяв дівчину, яка змінювалася сотнею. І, таки стикався з Лілі.
Хоча вона злилась. Дуже. А я хотів, щоби вона усміхалася. Тільки от не судилось. До сьогодні. Уперше я помітив вогонь у її очах. Саме зранку, коли випроводжав чергову дівку. Вона так жадібно на мене дивилась. Поїдала мій оголений торс своїми небесними очима. У яких я тонув. Забувався.
А тепер і взагалі втратила свідомість. Не знаю, від чого, але її запах задурманив мою голову. Ще трішки і я зірвусь. Вдам із себе хижого звіра.
А наш спір лишиться не спірним. Не хочу, щоби вона когось, цілувала окрім, мене. І, навіщо, тільки вигадав таку маячня.? Собі ж гірше роблю.
Обережно поклав дівчину на своє ліжко. Сам сів поруч і взяв за тендітну, тонку ручку. Зловив себе на тому, що вже хотів цілувати її пальчики, але зупинився напівшляху. Подумки дав собі підзатильник. Усміхнувся. Провів своєю рукою по зблідлій щоці.
— Не знаю, що змусило тебе втратити свідомість, але знай, що я завжди поруч. Зможу допомогти в будь-якій ситуації, — прошепотів на вухо та торкнувся його своїми губами.
Здуріти можна, як мені задурманило голову. Не знаю, щоби творилося зі мною за кілька хвилин, але я вирішив втримати в собі звіра. Відпустив руку дівчини та пішов до ванної кімнати. Став під прохолодні струмені води. Відкинув голову. Не роздягався. Не було потреби. Усе хотів зробити швидко. Щоби не піддатися спокусі. Голова й так крутилася від того маленького дотику. Такого інтимного. Ох, як мені не солодко. Знаючи, що в кілька кроків на моєму ліжко лежить приваблива дівчина. Та, яку всім серцем хотів би забути, але не можу. І, не думаю, що колись зможу. Буду завжди поруч. Хай віддалік, але за кілька кроків.
***
#1034 в Жіночий роман
#3848 в Любовні романи
#1790 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.02.2022