Епілог

З того моменту минуло трішки більше трьох місяців. Стільки ж часу назад вона змогла побороти власний страх. Біль же не пройшов та й не зміг би. Тоня була її всім.

І того дня талановитий маг мрій зробив дівчині ще один неоціненний подарунок. У зал, коли Еля нарешті наважилася заспівати, він запросив одну з організаторок конкурсу. Щирий спів без жодного музичного супроводу вразив її і молода співачка одразу пройшла кастинг та сліпі прослуховування. Далі були батли, кілька прямих ефірів, командні виступи, цікаві конкурси та численні будні артиста. Еля розуміла, що вона справді на своєму місці. Проте попереду був фінал і це її неабияк лякало. Дівчина тремтіла та сиділа в гримерці, хоч її кликали ще п’ять хвилин тому.

– Ти чого? Щось сталося? Там тебе вже зачекалися,- зазирнув Стас.

–Іду.

Як тільки вони пройшли за куліси, Елі здалося, що сестра стоїть на сцені у ніжно-бузковій сукні, кличе її, підбадьорює.

– Сестричко, в тебе справжній талант. Не змарнуй його. Не дай комусь перешкодити твоїм мріям. Я вірю, що тобі вдасться все.

Це були ті самі слова, які вона почула від неї під час свого першого виступу. Тоді Тоня щиро повірила у Елю, її голос, мрію, і зараз дівчині понад усе не хотілося розчаровувати свою сестричку. Зі сльозами на очах вона піднімалася на сцену. Плечі дівчини здигалися від безшумного плачу, проте вона йшла вперед – до мрії, яка все ще не згасла у її серці. А також вона йшла до сестри. І чи ближче підходила вона до привида, тим більше відчувала себе ближчою до неї, хоч розум і казав, що це неможливо. Проте музика і мрія стали тим зв’язком, який не могла зруйнувати навіть смерть.

І Еля заспівала. В залі була суцільна темрява і звідти не долинало ні звуку. Це мимохідь розчаровувало. Дівчині здавалося, що нікому не подобається її спів. Проте вона не збиралася зупинятися. В першу чергу Еля тут для себе. Їй не потрібні всі ті овації. Вони б лише завадили брати потрібні ноти. Повна тиша у залі з чотирма тисячами людей – це саме те, що потрібно.

Останнє слово було злегка притишеним і музика закінчилася. У залі ввімкнули світло і Еля підняла свій погляд та поглянула на натовп. У очах людей стояли сльози. Всі були вражені талантом дівчини, але ніхто не подавав ані звуку. Потім же неначе за командою зал вибухнув оваціями. Всі судді встали. Глядачі також, у тому числі зі Стасом, що причаївся за кулісами. Вони аплодували безупину п’ять хвилин або й більше, поки Еля не сказала короткого «дякую». То був немов гіпноз, який створив голос і припинив також голос. Еля змогла причарувати всіх. А головне… їй здалося, що тепер вже в натовпі вона бачила привид сестри. Тоня була як ніколи гордою за свою кровинку.

На очі Елі навернулися сльози. Вона намагалася стримати їх, як могла, але тут з-за куліс вибіг Стас і обійняв її. Згодом же вона відчула те саме дивне коло магії і побачила поруч сестру. Тоня посміхалася і жестами показувала, як рада за свою кровинку. Але їй був час іти. Дивне світло розпливалося над старшою з сестер Вітрук.

– Бувай. Я сумуватиму,– промовила Еля. Проте в її голосі більше не було болю. Він відпустив її, адже Тоня тепер буде в кращому світі і хоч на кілька хвилин, проте вона таки повернула сестру.