Розділ 4

– Думаєш, вона хотіла б цього?

Еля лише кивнула і кинула швидкий погляд на нового знайомого. Він був немов чимось середнім між всіма акторами, які їй коли-небудь подобалися – чорняве волосся з домішками каштанового кольору, чіткі риси обличчя, прямий ніс з невеличкою горбинкою, виразні вуста, міцна статура, проте не занадто.

Але найголовніше, що їй подобалося у Стасі – це те, що він справді розумів дівчину, неначе знав її. Еля спочатку дивувалася та навіть боялася того надлишку інформації про неї, якою володів новий знайомий. Проте з часом зрозуміла, що він, мабуть, просто прекрасно відчуває людей і наче той Шерлок Холмс вміє читати їх за найменшими рухами, вбранням, поведінкою та словами. І це припущення було майже правильним, але звідки ж їй було знати про те, з ким вона вже ось майже дві години розмовляє у затишній кав’ярні. Розповісти сам він не міг, адже хоч і у відставці, проте повинен був виконувати зобов’язання, які дав, коли став місцевим магом мрій.

– Скажу тобі чесно,– заговорив Стас,– ти унікальна людина. Я вперше зустрічаю настільки суперечливу особистість. І хоч ми раніше не зустрічалися, ти неначе стала моєю давньою подругою.

Еля посміхнулася Стасу, переминаючи в руках вже котру вологу від сліз серветку. Вони й справді за ці дві години настільки душевно поспілкувалися, що дівчина могла б сміливо називати його не лише просто знайомим, а другом. Звісно, вона не розуміла, що такий близький зв’язок подарували їм відголоски магії, проте ці чари проникли настільки невловимо, що і сам Стас, спілкуючись з Елею, забув, хто він насправді.

Ці короткі, хоча не зовсім, миті, подарували їм обом довгоочікуваний спокій та можливість розповісти про все, що турбувало так довго. Звісно, магу в відставці не зовсім можна було ділитися всією правдою, проте він розповів про те, що тепер також не має тієї надійної опори, так потрібної в сучасному світі. На посаду мага мрій ніколи не брали того, хто міг би використати дар на користь своїх близьких і у Стаса просто не було можливості знайти хоча б когось.

Виявилося, що вони навіть живуть тепер поруч і повертатися додому вирішили разом (Еля так і не дісталася до роботи, кілька годин проплакавши, а ще дві проговоривши зі Стасом). Їм було справді цікаво і легко проводити разом час, а ще вони обоє обожнювали метро, тому і обрали цей транспорт. Лише у вагоні вони позамовкали, невідривно дивлячись одне одному в очі. Елі здавалося, що вони так продовжують спілкуватися і це була цілковита правда. У магів мрій була одна особливість – навіть у відставці ті мали набагато більше сил, ніж їхні колеги по чарах. Власне, після того, як вони віддавали свою магію наступникам, то ментальні здібності нікуди не дівалися. І почасти, вони, знаходячи споріднені душі, могли ділитися з ними часткою дару.

Метро різко зупинилося і Еля, що на мить зазирнула до телефону (щоб хоч і з запізненням, проте відпроситися з роботи), полетіла прямо до рук Стаса, що час від часу зиркав на неї. Чомусь цього разу Еля просто завмерла в надійних обіймах, а тоді на неї нахлинули спогади. Вона пригадала, як вперше тримала мікрофон у руках, навчання в музичній школі, виступи з сестрою на невеличких талант-шоу, минулорічну перемогу вже на більшій сцені, а потім весь той біль, що так довго намагалася приховати. Тоня була найбільшим скарбом її життя і ця втрата боляче різала душу. Здавалося, що Еля ці кілька годин виливала душу Стасу, але ж нічого майже не змінилося. Проста розмова не могла їй допомогти.

– Тобі потрібно почати жити майбутнім,– раптом пролунав у голові його голос, стишуючи біль і відкидаючи сум. Картинки, що проносилися у голові тепер містили лише суцільні посмішки та миті найбільшого щастя.

– Я не можу. Вона – це все, що у мене було.

– Якщо хочеш повернути її, то це єдиний вихід.

– Що?– раптом запитала Еля, проте Стас зник, а за ним залишилося лише слабке відчуття дивного кола з магії, що слугувало нагадуванням про чудовий сьогоднішній день.