Розділ 1

Сцена невеличкого провінційного містечка Тернопільської області була освітлена лише кількома прожекторами. Вони створювали відчуття таємничості, загадки, змушували з завмиранням серця чекати на вихід чергового виконавця. І це все, у поєднанні зі щирим захватом аудиторії від попереднього виступу, створювало неземну атмосферу.

Світло на мить згасло і всі три прожектори спрямувалися в одну точку. Там стояла Еля, молода співачка, що лише зараз, у свої двадцять три роки, наважилася на перший виступ. Її русяве волосся блискотіло під світлом прожекторів, а ніжно-рожева сукня неначе злегка тремтіла, хоча це й було неможливо. Насправді дівчина страшенно нервувала і почала вистукувати ногою потрібний ритм.

Публіка затихла. Сотні допитливих очей втупилися на сцену, чекаючи, що ж буде цього разу. Місцеве шоу талантів і подобалося всім мешканцям містечка Деснянка через те, що тут можна побачити ілюзіоністів, співаків, танцюристів, музикантів, майстрів бойових мистецтв і так можна продовжувати ще дуже довго. Одним словом, різноманітність була забезпечена і абсолютно ніхто не знав, що ж збирається робити ця тендітна дівчина на сцені.

Залунала музика й почулися захоплені вигуки. Пісня була незнайомою нікому, окрім виконавиці, але мелодія заворожувала, давала дивне відчуття легкості і допомагала забути про власні турботи.  

Проте дівчина й не думала починати співати. Вона ніяк не могла зібрати себе докупи, все ще вистукуючи ритм ногою і неначе чекала чогось або когось. Еля вишуковувала у натовпі знайому постать – єдину, кого вона мала з рідних. Сестричка була її опорою, тією людиною, яка справді розуміла дівчину, а ще мала таку ж мрію – стати відомою.

Еля ще більше почала хвилюватися і втрачати надію. Аж раптом вхідні двері відкрилися і природне світло денного дня, неначе той прожектор, освітило худеньку дівчину високого зросту, з волоссям кольору каштана. Вона швидко знайшла поглядом Елю й посміхнулася тій, показуючи поглядом на золоту медаль, що прекрасно пасувала до її фіолетового спортивного топу та штанів.

Еля вмить заспокоїлася, взяла мікрофон міцніше двома руками й почала співати. Протягом всієї пісні вона не відводила погляду від Тоні – своєї старшої сестри, що кілька годин тому мала вперше виступити на спортивних змаганнях з акробатики їхнього округу. Попри те, що Еля співає – вона посміхається, адже її сестрі вдалося здійснити першу невеличку мрію. Час вже і їй здійснити свою.

Запис, на якому Еля грає на фортепіано закінчується і виконавиця схиляється у низькому поклоні перед публікою. Люди захоплено встають з власних місць та гучно аплодують, викрикуючи похвали. Серед них і Тоня, що так скоро і голос може втратити. Вона не менше вражена, ніж інші, хоча й чула спів рідненької кровинки раніше.

– Сестричко, в тебе справжній талант. Не змарнуй його. Не дай комусь перешкодити твоїм мріям. Я вірю, що тобі вдасться все,– захоплено промовила Тоня, забігши до закулісся. Зазвичай вона таких слів не говорила, адже спів їй раніше здавався чимось звичним. Проте той факт, що таки зробила це – мав для Елі велику вагу.

– Дякую, Тоню. А ти станеш найвідомішою акробаткою не тільки України, а ще й світу. Уже перша медаль є, тож рік-два і про тебе говоритимуть всі.

– Ну-ну,– посміхнулася Тоня.– Побачимо.

Еля знала, що це найбільша мрія Тоні, проте ясно, як день, розуміла, що старша сестричка чомусь вважає, наче вона не здійсниться. Але чому? Хіба не вона казала, що це лише питання часу? Адже саме Тоня розповідала про те, як завоює перші медалі, а потім пройде відбір на шоу талантів України. Вона з замріяною посмішкою казала, що після нього про неї говоритимуть всі й запрошуватимуть виступати до себе по всьому світу. Чому ж це щось нездійсненне, якщо (а Еля в цьому впевнена) все складеться саме так?

– Знову замріялася про шоу талантів?– з легкою смішинкою в голосі промовила Тоня.

– А чому б і ні? Впевнена, твій номер буде неймовірним. От де ще знайти таку талановиту акробатку?– Еля злегка пригорнула сестру й вони так і йшли до кімнат очікування.

– Ти краще мені поясни, що вони робитимуть після твого виступу? Вони ж муситимуть віддати тобі мільйон гривень і укласти з тобою контракт. Ну хто ж зможе перевершити таку талановиту співачку, як ти?

Обоє сестер розсміялися, привертаючи до себе зацікавлені погляди. Вони не могли спинитися, насміхаючись над власними мріями, адже розуміли, що все далеко не так просто, як говорять і кожній доведеться добряче попітніти аби тільки потрапити у списки претендентів на живі прослуховування. Але це все було того варте, адже це була їх спільна мрія – одна з тих небагатьох речей, що неначе залізними лещатами тримали сестер разом і не давали розклеїтися попри всі проблеми і життєві труднощі.