Глава 52

До невеликого стильного будинку, розташованого на тихій зеленій вулиці у курортному містечку Мертл-Біч, повільно під'їхав чорний позашляховик представницького класу. З нього неспішно вийшли двоє чоловіків. Вони відрізнялися невеликою різницею у зрості та кольором волосся. Обидва ще залишалися стрункими, доглянутими, привабливими. Вони були одягнені в дорогі костюми, а в руках тримали подарункові коробки, оздоблені строкатими стрічками. Один із них стрімко попрямував до дверей будинку і нетерпляче натиснув на дзвінок. Жодної реакції господарів не було. Чоловік постукав у двері.

– Ти казав, що вони будуть вдома, – обурився Томас Райт, знову надавивши на дзвінок. – Ось так сюрприз онукові на рік! Тепер стирчатимемо під дверима як два старі ідіоти.

– Говори за себе, я ще цілком гарний собою, сповнений сил і навіть міг би бути твоїм зятем, – завзято відповів Алекс Круз-старший, навмисне провокуючи свого новоспеченого родича.

Райт сердито зиркнув на ненависного суперника.

– Не приведи Боже! – обурено вигукнув він і підняв руки до неба. – Як добре, що моя дочка досить розумна, і якщо й обрала Круза, то наймолодшого і поступливого.

Круз-старший весело засміявся, бавлячись очевидною реакцією на свою провокацію. Райт скривився.

– То що робитимемо? Дітей немає вдома, – заголосив Томас.

– Та перестань ти нити. Ну, почекаємо деякий час. Не здаватися ж на півдорозі, – відповів Алекс Круз-старший.

Озирнувшись довкола себе, він рішуче сів на один із трьох щаблів дерев'яного ганку і поклав поруч подарунок онукові. Райт переступав з ноги на ногу, але потім приєднався до Круза.

Водій, який чекав важливих пасажирів біля будинку, здивовано дивився на чоловіків, які сиділи на порозі сільського будинку. «У багатих свої чудасії. Кому розповім, не повірять», – подумав він і відвернувся, напускаючи на себе байдужий вигляд.

– Це ж треба! – Здивувався Райт вголос. – Все життя отруювати одне одному життя, щоб потім сісти пліч-о-пліч на порозі у своїх дітей.

– Ха-ха-ха! – розсміявся Круз так весело, що сльози виступили на його очах. – Я сам повірити не можу. Зізнайся хоч тепер, що заздриш мені!

– Чому заздрити? У тебе геть із головою непорядок на старості. Забуваєш, як все насправді було, – Райт скривився, весело посміхаючись.

Круз став серйозним.

– Знаю: я нападав на тебе постійно. Братом визнати не хотів, хоч батько й вважав тебе сином.

Райт похмуро звів брови на переніссі:

– І добре. Тільки так з мене людина вийшла, і ніхто не дорікне мені, що я не своєю працею добився успіху.

Круз кивнув головою і підтиснув губи, потім переміг себе і таки висловив думку, яка все життя його турбувала:

– Ти пробач, Томас, я був неправий. Знав, як батько тебе любив, тому ревнував і підлості тобі робив.

Райт глянув на Круза з повагою вперше за всі ці роки, а потім засміявся.

– Ти маєш рацію: я заздрив тобі! – Сказав Томас і ляснув Круза по плечу.

Обидва весело сміялися.

– А що з Фіверлі? Як із ним домовився? – Запитав Круз.

– Домовився?! Коли він пустить мене світом, піду до тебе за компенсацією. Вчепився, сволота, у мене мертвою хваткою, – поскаржився Райт і замислився.

– Про це не хвилюйся. Я поговорю з ним, він хлопець норовливий, але проблем у нього і без тебе зараз вистачає. А коли дізнається, що ми поріднилися, – і на мені відіграється. Але тільки вдвох ми йому не по зубах. Так що вляжеться все само собою.

Райт хотів був посперечатися, але Круз перебив його, припустивши:

– Може, вони за хатой гуляють?

– А як це з'ясувати?

Круз підвівся і рішуче попрямував через невеликий дворик до торця будинку. З задньої частини двору відкривався шикарний вид на білу лінію пляжу та океан. Круз мав рацію: парочка неквапливо прогулювалася вздовж кромки води. Алекс підтримував за ручки Ніка, а той робив маленькі кроки по мокрому піску і при цьому дуже дзвінко сміявся. Алекс і Кіра виглядали щасливими, радіючи першим впевненим крокам сина.

Круз і Райт подивилися один на одного як нерозлучні друзі. Тільки зараз обоє зрозуміли, що в цьому житті понад усе – Любов.

– Ну що, пішли онука вітати? – Запропонував Круз.

– Із задоволенням!