Глава 30

Кіра прокинулася рано-вранці і не відразу згадала, де знаходиться. Навколо була незнайома обстановка багатої квартири та знайомі двері, до яких вона вчора увійшла. Вставшиз дивану, вона підійшла до вхідних дверей і спродувала її відчинити, але було замкнено. Приречено опустивши руки, Кіра озирнулася. Вчора вона так і не наважилася пройти далі фойє. Розміри квартири вражали. Вона була величезною, з високими стелями та великими панорамними вікнами. Тут був навіть басейн та маленький садок. Але Кіру це зовсім не цікавило. Вона лише хотіла, щоб скоріше закінчився весь цей кошмар.

Коли у вхідні двері вставили і повернули ключ, вона здригнулася: цей звук здався Кірі голоснішим за гром. Серце закалатало від нападу паніки. Але на порозі з'явилася жінка і представилася – Сара, хатня робітниця. Вона розмовляла неохоче і трималася стримано. Втім, Кіра й не прагнула спілкування. Хатня робітниця залишила їй їжу та пішла, зачинивши за собою двері на замок.

Кіра не обурилася, бо й сама не піде, доки не виконає свою частину згоди. Їсти вона не стала. Апетит зник давно. Кіра згадала, що не їла вже кілька днів. Втім, їсти все одно не хотілося. Вона насилу змусила себе випити апельсиновий сік. Так вона чекала ще решту дня. Увечері знову прийшла хатня робітниця. Вона прибрала незайману їжу і з докором подивилася на Кіру.

– Вам не подобається їжа? Можливо, у вас є побажання? Я можу приготувати те, що скажете.

– Ні, не треба. Я не голодна, – коротко відповіла Кіра і вийшла на свіже повітря, яке бадьорило і приводило до тями.

Настала справжня осінь. З квартири Алекса відкривався чудовий краєвид на парк. Як не дивно, але стрес загострив її відчуття. Всі запахи здавались насиченішими, звуки голосніші, фарби яскравіші. У спогляданні переходу вечора у ніч було щось символічне. У її житті так само настала ніч– неминуча і страшна.

– Міс Ештон, я приготувала вам кімнату, – повідомила хатня робітниця.

Кіра лише кивнула. Їй хотілося запитати, коли приїде господар, але вона вважала, що це надто принизливим для себе. Просто промовчала.

Алекс не ночував удома і цієї ночі. Вранці Кіра почала нервувати та хвилюватися. Він замкнув її вдома і, можливо, забув про неї. Скільки триватиме її ув'язнення?

У той же час, як і вчора, хатня робітниця увійшла до квартири містера Круза і знову застала міс Ештон у міні-саду на терасі. Дівчина сиділа, закутавшись у плед, і дивилася в далечінь. Вечеря залишилася недоторканою.

Сара пропрацювала в цьому будинку кілька років і жодного разу не бачила у ньому жінок. Їй здавалося дивним, що дівчину утримують у квартирі силою. Охорона чергувала за дверима. Сарі передали чіткі інструкції, які вона мала намір беззаперечно виконувати: не розмовляти з гостею, уникати будь-якого контакту. Але, на її подив, у квартирі вона застала лише вражаюче красиву жінку з сумним відстороненим обличчям, яка й сама уникала спілкування.

– Міс Ештон, приготувати вам чай чи каву? – запитала Сара.

Вона хотіла хоч якось догодити сумній красуні, хай це й не було наказано. Хіба так можна чинити з цим дивовижним створінням? Коли дівчина повернулася до Сари і посміхнулася, душа перевернулася. Хто її образив? У цих блакитних, як небо, очах було стільки болю, що вона намагалася не показувати. Але за своїм досвідом вона знала: такі рани можуть завдати лише чоловіки.

– Дякую, я не відмовлюся від чаю.

Сара принесла чай і приготувала омлет, тости, нарізала фрукти. Їй дуже хотілося нагодувати дівчину. Але Кіра і на цей раз відмовилася від їжі.

– Міс Ештон, якщо ви не поїсте, мені доведеться повідомити про це містеру Крузу. Йому це, звичайно, не сподобається, і він визнає мене некомпетентною, можливо, навіть звільнить, – вирішила натиснути Сара.

Дівчина подивилася на хатню робітницю. Це була мила, добра жінка, яка приготувала їй дуже смачний чай.

– Сара, а ви нічого не кажете містеру Крузу. У цьому немає абсолютно жодної потреби, – запевнила Кіра.

Сара послухалася. Звернувши свою увагу на те що голос у дывчини був оксамитовий, мелодійний голос, яких зачаровував. Хотілося дивитися на неї і слухати, милуватися нею. Чому її закрили у цій квартирі, мов у тюрмі?

Алекс Круз завжди був веселим, товариським, привабливим чоловіком. І такий поворот. Сара не чекала від нього нічого подібного. Вона по-своєму любила господаря, тому її засмучувала ця явно погана ситуація. І як тільки, вона вийшла з квартири, набралася сміливості та зателефонувала господареві. Їй дозволялося турбувати його тільки у виняткових випадках, але вона вважала причину досить вагомою.

– Алло, містере Круз, вибачте, що турбую, але я повинна повідомити вам, що міс Ештон нічого не їсть. Вона відмовляється від усього.

Алекс вислухав хатню робітницю і, не сказавши ні слова, відключив телефон. Кіра може просто розігрувати виставу. Як завжди, маніпулює людьми. Навряд чи потрібно реагувати на її хитрощі.

Він ніяк не міг впоратися із собою. Не міг приборкати свій гнів і ревнощі. Йому хотілося кинути все і бігти до Кіри, і він зневажав себе за це бажання. Внутрішня боротьба поїдала його сили та отруювала життя. Він і сам не їв і не спав. А вчора заснув лише тому, що напився та вимкнувся. Вранці навіть голитися не став. Поїхав до офісу, намагався працювати. Але вже в обід втік з кабінету, в якому навіть стіни тиснули на нього, а в голові не було інших думок, окрім як про Кіру, про її зраду, обман, зраду. Алекс хотів заподіяти цій меркантильній повії такий самий біль, як і вона йому. Хотів, щоб вона на собі зазнала душевних мук, які катували його і вдень і вночі.