Глава 9

Кіра не була присутня на зустрічі з Гарвелом. Їхня співпраця обговорювалася за зачиненими дверима між Семом та Алексом. То були підготовчі етапи. Але насправді Алекс не хотів допускати особистого контакту Гарвела з Кірою.

– Основні пункти ми обговорили, а ще залишиться доопрацювати загальні положення, – підсумував юрист і закрив папку з попереднім договором. – Я розішлю обидва проекти згоди у ваші офіси.

Сем Гарвел, що сидів навпроти, з нетерпінням чекав, коли юрист піде з кабінету і залишить їх з Крузом наодинці. Алекс розумів це, тому не поспішав іти. Коли двері зачинилися, Сем відверто сказав те, що хотів:

–  Ти знаєш, чому я йду на цю угоду. Тільки через неї. Я бачу, що її очі не горять від любові до тебе. Тож ти блефуєш, даючи мені зрозуміти, що вона твоя.

Алекс і сам не знав, чому провокує Гарвела на такі висновки. Це могло зашкодити справі, та його дух суперництва і кинутий виклик стали вирішальними у його бажанні отримати Кіру. Мільйони доларів взагалі були ні до чого, бо очі обох чоловіків горіли вогнем боротьби за жінку, яка по суті не була потрібна ні першому, ні другому. Просто так вийшло, що їм обом треба було довести одне: ця шикарна жінка дістанеться лише найкращому.

–  Щасти тобі, Гарвел – зухвало кинув Алекс, встаючи зі свого місця.

–  У тебе немає шансів, Крузе. Кіра хоче сім'ю, дітей, і я ладен їй дати все це. Якщо тобі це просто гра – не заважай мені робити її щасливою.

– Гарвел, ти вже давно втратив свій шанс, – спокійно відповів Алекс і пішов, залишивши Сема розмірковувати про причини такої відповіді.

Алекс ішов довгим коридором до ліфта, як раптом почув звук швидких кроків за спиною і обернувся. До нього наближався Ендрю.

–  Як добре, що ми зустрілися, – сказав брат, видавлюючи з себе подобу посмішки.

У їх сім'ї стосунки між братами завжди були натягнуті та нещирі. Це й не дивно, адже тисячі мільйонів доларів, які складалися в мільярди, стирали всі людські якості, перетворюючи людей на байдужі машини, які прагнуть збільшувати нескінченну кількість нулів після крапки.

Вони обоє чудово знали, що місце батька належатиме лише одному з них. І якщо для Алекса це ніколи не мало особливого значення, тому що його особисті капітали були досить великими, а вплив у бізнесі заслужено роками копіткої праці, то для Ендрю спадщина становила важливий аспект у його подальшій реалізації на шляху до контролю над корпорацією. Але іронія долі все зруйнувала. Тепер, коли в Ендрю не було можливості зачати власного спадкоємця, стало зрозуміло одне: Алекс отримав усе й одразу, оскільки частка батька та брата рано чи пізно опиниться в руках саме молодшого спадкоємця.

–  Невже ти скучив? – пожартував Алекс, хоча голос його був спокійним і безпристрасним.

–  Нам треба поговорити, – серйозно сказав Ендрю.

– Добре, поговоримо.

– Тоді піднімемося на твій поверх.

Брати зайшли до ліфта і піднялися на особистий поверх Алекса. Вони пройшли повз стіл секретарки, яка, як завжди, розмовляла по телефону.

–  Я чув, ти звільнив її, – зауважив Ендрю, не звертаючи уваги на те, що дівчина їх чудово чує.

– Я теж так думав, – віджартувався Алекс, розуміючи, що брат завжди вмів підловлювати важливі моменти.

Навпроти столу секретарки влаштувалась Кіра, і, звичайно ж, це теж не вислизнуло від уважного погляду віце-президента компанії. Ще одна секретарка? Але питання щодо цього він так і не поставив.

Алекс побачив, що Кіри немає на місці, і це наштовхнуло його на неприємну думку. Можливо зараз вона з Гарвелом. Його настрій миттєво зіпсувався. Увійшовши до кабінету в стилі модерну, який так не подобався старшому братові, Алекс налаштувався традиційно слухати його критику.

– Господи, у тебе жахливий смак. Навіть не знаю, де ти знайшов дизайнера, який створив весь цей несмак. У мене відчуття, ніби я у мармуровому залі.

–  Я радий, що зміг тобі догодити своїм вибором, –  в'їдливо сказав Алекс і розтягнув губи в посмішці.

Думка брата його ніколи не хвилювала: Ендрю був снобом і запеклим консерватором. Ця категорія людей дратувала Алекса найбільше. Брати були абсолютно різними і зовні, і в поглядах, між ними завжди, стосовно будь-якого питання виникали розбіжності. В основному вони бачилися за столом нарад разів чи два на тиждень, і це їх абсолютно влаштовувало.

–  Отже, я слухаю тебе, –  сказав Алекс, бажаючи якнайшвидше позбутися спілкування з родичем.

–  Думаю, ти знаєш причину мого візиту, – почав Ендрю.

– Ти помиляєшся. Я не маю жодного уявлення. Можливо, ти мене просвітиш із цього приводу? –  З роздратуванням в голосі запитав Алекс.

–  Я знаю, що батько розказав про мої особисті справи, – з нотою образи сказав Ендрю.

От воно що! Це зачеплена гідність привела брата до Алекса.

– Якщо ти вважаєш, що це мене втішило, то дуже помиляєшся, – чесно зізнався Алекс. – Адже тепер батько не злізе з мене, доки не одружить і не отримає онука.

Ендрю зрозуміло насупився і сказав:

– Я хочу розлучитися з дружиною.