Глава 3

Ранок Кіра воліла починати з філіжанки ароматної кави, яку її секретар приносила щодня в один і той же час. Але сьогодні вона сама стояла біля кавового апарату і заварювала напій, що бадьорить. Її це смішило і бісило одночасно. Вона взяла гарячу чашку і поставила на тацю, поклала свіжу газету і понесла до кабінету керівника.

Кіра відчинила двері й без збентеження і сором'язливості пішла до столу, за яким сидів Алекс Круз. Той дивився на Кіру, що наближається, в безмовному захопленні.

– Доброго ранку, – першим сказав він і розплився в задоволеній усмішці.

Кіра поставила перед ним чашку кави, поклала газету і трохи посміхнувшись привіталася.

Алекс відпив каву, при цьому не відриваючи від неї очей.

– Думаю, ми спрацюємось. Ти готуєш чудову каву.

Кіра самовдоволено посміхнулася, не звертаючи уваги на його пильний зацікавлений погляд, яким він зміряв її з голови до п'ят. Адже вона його секретар з цього дня. Повинен же він оцінити її зовнішній вигляд.

– Ви хочете обговорити графік на день, зараз?

– Так, – твердо сказав він.

Алекс дивився, як Кіра сідає в крісло навпроти. Він саме так уявляв Кіру Ештон, коли вперше побачив її резюме. Зібрана, впевнена, цілком сконцентрована на цілі. Вона була потрібна Алексу, бо краще за професіонала йому просто не знайти. На щастя, обставини склалися так, що вона не торгуючись погодилася на запропоновану посаду.

Як добре, що тепер вона його секретар. Це дозволить тісно спілкуватися із нею, не викликаючи підозри інших співробітників. Батькові зовсім не треба чого знати, що він не послухався його.

Справа була в тому, що саме Кіра, бувши співробітником компанії конкурентів, примудрилася дати життя проєкт, який дав нечуваний прибуток, чим практично викинула Крузів із галузі. Як водиться, у великому бізнесі всі досягнення Кіри привласнили інші люди, а вона сама змушена була звільнитися за власним бажанням. Круз старший уперто відмовлявся визнати факт, що їх обійшла жінка, бо проігнорувавши рекомендації Алекса відмовився працювати з Кірою. Йому було легше проковтнути очевидну брехню, ніж прийняти до свого штату жінку.

Алекс вирішив діяти самотужки. Він знав, що Кіра здатна обернути ситуацію на їхню користь, потрібно було лише підштовхнути її до мети.

Звичайно, було б легше призначити Кіру на відповідну посаду, і вона сама їх привела б, але йому ніхто не дозволив би цього зробити. Він залежав від думки батька, підкорявся йому. Єдине, що залишалося Алексу, це ризикнути та взяти Кіру особистим секретарем під прикриттям. Виходить, що це вона була йому потрібна, а чи не навпаки.

– Отже, відкрию всі карти одразу. Мені потрібні "Брайтон Компані".

Кіра примружила очі й підняла підборіддя, відтепер розуміючи суть справи.

– Це виключено. Вони нізащо не погодяться з вами працювати.

– Я знаю. Але вела цей проєкт ти, зробивши їх клієнтом Уайта – свого попереднього начальника.

Кіра видихнула і напружилася.

– Нагадую: я лише ваш секретар.

– Облиш, Кіро! – перебив її Алекс. – Ми знаємо, що це не так. Я відчинив тобі двері, а твоя робота – увійти в них та слідом за собою привести нам цього клієнта.

Вона замислилась і уважно подивилася на Алекса, від чого він відчув дивну напругу.

– Що ж, спробую. Але з умовою.

Алекс усміхнувся і, уважно вивчаючи її обличчя, нахилився вперед.

– Говори.

– Як тільки «Брайтон Компані» стануть вашими клієнтами, ви одразу призначите мене на більш гідну посаду.

– Домовилися! – з радістю погодився Круз.

Кіра підозрювала, що її теперішня посада – своєрідне прикриття і тепер зрозуміла, що до чого.

– Ви хочете бути присутніми на переговорах чи я можу діяти самостійно від вашого імені? – запитала Кіра.

Алекс був знайомий з Кірою один день, але з подивом помітив, що вони говорять вільно і легко, немов знають один одного сто років. Вона була справжнім професіоналом і з перших хвилин взяла бугая за роги, розуміючи все без зайвих пояснень.

– Так, я хочу бути присутнім, – коротко відповів він.

– Добре, – погодилася Кіра. – Ще мені потрібні будуть кілька помічників. І самі розумієте, я не зможу виконувати обов'язки вашого секретаря. Так що вам доведеться повернути колишню, інакше ви ризикуєте пропустити всі важливі дзвінки.

Алекс весело посміхнувся. Вона витратила кілька хвилин і вже повністю володіла ситуацією, чому він був радий. А ще його турбувала думка, що в неї дуже гарні блакитні очі та довгі пухнасті вії.

– Що ж, не смію більше тебе затримувати, Кіро. Сподіваюся, я не помилився у тобі.

Вона повільно стала перед ним і серйозно сказала:

– А я сподіваюся, що ваші батько і брат не розірвуть мене на шматки, побачивши сьогодні в офісі.

Алекс сам не розумів, чому його так розсмішили її слова. Адже справа була справді серйозною. Коли батько дізнається про порушення першого та головного правила компанії, його реакція буде справді феєричною, адже всі високі посади обіймали лише наближені, перевірені часом люди. Тому до важливих проєктів чужинців не допускали. Звісно, ​​Алекс ризикував. Але вважав, що вибрав правильну тактику.