6

Через півроку

– Гей, брате, це ж ти тут господар?

– Ні, не я. – Олег подивився на бритоголового качка в кислотно-зелених шортах і кивнув у бік адміністративної будівлі. – Менеджер там. Якісь проблеми?

– Та все нормально, я ж тебе бачив! З цим, як його… Ігор якийсь, що постійно в телевізорі понтується. Ти ж спадкоємець викрадений, всі це знають. Ходімо до нас, мужики тебе пригостити хочуть і історію послухати. Правда, що ти затоку переплив, коли втік? Поважаю, брате!

Олег обернувся до мене, запитально підняв брову.

«Впораєшся?» – питали його очі.

Я стримала усмішку і статечно кивнула.

– Розважайся, любий, не тільки у дівчаток канікули.

Качок ляснув мого чоловіка по спині, направляючи до навісу, під яким розташувалась галаслива компанія. Їх привітали гучними криками і пробкою від шампанського.

– Хороша у тебе баба, – сказав хтось.

– Найкраща, – підтвердив Олег.

Гримнув схвальний регіт, і я відвернулася, стежачи поглядом за доньками, що грались на пляжі.

– Які ж вони гарні. – До мене підсіла Тамара Марківна з коктейлем в руці, поправила просторий халат і зняла солом'яного капелюха, дозволивши теплому вітру скуйовдити прим'яту «хімію». – Ніколи б не подумала, що все так повернеться… Везуча ти, Валюшечко. І я везуча, хоча й дурна. Ось чому я тоді повірила пліткам? Чому не писала, не дзвонила, не добивалася зустрічі? Слабка я. – Свекруха витерла очі. – Піду в номер, щоб вам настрій не псувати.

– Краще з дівчатками пограйтеся. І вам веселіше буде, і вони притихнуть трохи.

Тамара Марківна невпевнено кивнула і зробила крок до моря. Зупинилася, втупилась у далечінь і ніби пірнула в спогади. Я відчувала: вона картає себе за те, що тридцять з гаком років тому відпустила свого грека без заперечень, не боролася за нього і не цікавилась його долею.

Адже він не покинув її. Вирушив додому, щоб серйозно поговорити з сім'єю щодо майбутньої дружини і ще не народженого сина, і не доїхав.

І Тамара Марківна, і батько її коханого вважали себе зрадженими і не йшли на контакт. Але два роки тому старий серйозно захворів. Мала відбутися ризикова операція, говорили, він не відновиться… А йому наостанок захотілось побачити втрачених сина і внука.

Листування було коротким. Олег одержав листа, з якого зрозумів, що татусь-утікач – не втікач, настрочив докладну відповідь з безліччю зустрічних питань і вирушив до Греції, щоб усе прояснити.

Старий послання не отримав – якраз валявся у лікарні. А ось декому несподіваний теоретичний спадкоємець дуже не сподобався, і цим кимось був рідний дядько Олега.

Колись він позбувся брата. Той міг зажадати свою частку в сімейній справі і розвалити бізнес, що тільки-но вставав на ноги, заради якоїсь іноземної вертихвістки. Тепер розплановане на десятиліття вперед життя знову опинилася під загрозою. Ба більше, могли відкритися давні гріхи!

В аеропорт Олег не потрапив. Доброзичливий чоловік, що представився кузеном Матіасом, показав документи і повідомив, нібито дідусь видужав і приїхав до далекої рідні сам. Лікарі заборонили йому перельоти, тому він на яхті в найближчому портовому місті і мріє побачити онука.

Причин сумніватися в щирості новоспеченого родича не знайшлось. Олег повірив – і опинився в клітці, та ще й у територіальних водах чужої країни, куди його перевезли нелегально.

Кузен був не настільки кровожерливий, як дядько, і вважав, що можна обійтися без вбивства. Головне – щоб дідусь не піддався сентиментам і не змінив заповіт. Старий, як на зло, відмінно переніс операцію, швидко відновлювався і активно цікавився Олегом.

«Пропав безвісти» сильно підірвало його віру в реальність родинних стосунків. Уявний внучок утік, тому що він – не справжній. Через рік-два вийде з підпілля, і тоді буде зовсім інша розмова. Або не буде – старий спробував поспілкуватися з Тамарою Марківною, отримав зготоване в Перекладачі Google пафосно-злісне послання на тему «як він міг, я ж його мати, у нього немає совісті» і впевнився: його планували обдурити.

Питання про майбутнє Олега мало кілька відповідей. Кузен збирався щедро заплатити за мовчання, дядько вірив: «кінці у воду» – це надійніше. Судячи з поведінки оточення, дядько був головнішим…

Мого чоловіка охороняли добре, і він не рипався. Це дало змогу одного разу приспати пильність охорони і стрибнути в воду. Олег не знав, чи далеко берег, але зумів вижити. Його підібрала поліція, зв'язалася з консульством…

Ігор, наш періодичний сусід, якраз підкорював Міністерство закордонних справ і скористався ситуацією заради себе улюбленого. Журналісти так подали матеріал, що виставили Ігоря мало не святим, який врятував земляка з ув'язнення і влаштував його сім'ї новорічне диво.

Я вдячна Ігорю, клянуся! Він залагодив формальності, що забезпечили б нам багато виснажливих днів, і витратив новорічну ніч на мене – щоб показати відео з Греції. Але те, що момент возз'єднання нашої сім'ї транслювали по всіх каналах, і він потрапив до інтернету, де під ним пишуть гидоту та побажання здохнути, бо «мільйонера чекати – то святе, нормального мужика ця шмара білява відразу послала б і лягла б під іншого», ніколи не пробачу. Ігор – публічна людина, йому будь-який піар згодиться, а мені така увага як плювок в обличчя.