29

Яну вона зустріла біля під’їзду. 

Вони дружньо обійнялися.

 - Слухай приходь подивитись як я танцюю….

 - Я вже вирішила всі свої проблеми, тому хочу поїхати додому скоріше.

 - Ну будь ласка… побачиш, як я навчилась таким крутим рухам. Це так круто. Ти не уявляєш…. Мені так подобається.

Віра не хотіла йти, але Яну чомусь не хотілось засмучувати.

- Добре, якщо ти хочеш я прийду.

 - Ось і прекрасно. А у мене є гарні новини. Виявляється у мене є сім'я. Велика. Нещодавно дізналася. Уявляєш. Мама, тато...

-А що сталося в минулому, що вони так вчинили?

-Головне, що ми разом і вони хороші люди.

Віра дійсно раділа за Яну і її успіхам. Так приємно було бачити її щасливе обличчя.

Потім піднялась до квартири тільки за тим, щоб скласти речі.

Пані Оксана зустріла її на порозі.

 - Привіт Віронько. Як справи?

 - Дуже добре, я  повертаюсь додому.

 - Це ж така гарна новина. А як Валентин? Знайшовся?

Віра ледь хитнула головою в знак згоди.

 - З ним все гаразд.

 - Що будеш збиратися?

 - Так, а спочатку… подружка запропонувала прийти подивитися виступ.

Пані Оксана посміхнулася у відповідь і дружньо обійняла.

Віра зайшла всередину клубу, вона вже знала, що виступ повинен початися.

Музика наче заполонила собою всю свідомість, витісняючи зайві думки.

Вона привіталася з тими кого знала.

Ефект від шоу був просто неймовірний, приголомшливий і вона навіть на мить перестала дихати, так її вразило побачене.

Танцювальний колектив так синхронно виконував всі вивчені рухи і так гармонійно виглядав зі сцени, що Віра навіть погляд не хотіла відводити, все хотілося запам’ятати саме таким.

Вона знала, що всі ті враження вона потім перенесе у власну мелодію і яку обов’язково заграє.

 - Привіт. Подобається? – запитав чоловічий голос і вона знала, що це Назар.

 - Неймовірне враження. Ви всі такі молодці. Я захоплююсь вами і вашою роботою.

 - Але твоя робота теж тут є…

Віра здивовано на нього подивилась. Ледь усміхнулась.

 - Я бачу у тебе гарний настрій?

 - Листи перестали надходити. Життя продовжується.

 - Ну ось бачиш...

Вони деякий час мовчки дивилися виступ, бо в такій атмосфері було складно розмовляти, доводилось майже кричати на вухо.

 - Зрозуміло. А тепер скажи, тебе те, що ти побачила надихнуло?

 - На що?

 - На створення якоїсь нової мелодії?

 - Надихнуло…

 - І що зараз заграєш?

Віра мовчки погодилась. Вони підвелися і пішли до його кімнати. В коридорі чуючи кроки одне одного. Ті, до яких звикли.

В кімнаті все було таким, як Віра і пам’ятала. Вона увійшовши всередину уважно роздивилась.

Можливо щоб побачити чи не змінилось щось за час її відсутності. Все було наче таким, як вона і пам’ятала.

Потім сіла за фортепіано, під уважний погляд Назара і заграла те, що відчувала. Вона не замислювалась сподобається йому чи ні, просто грала.

Завершивши вона з запитанням у погляді на нього подивилась, чекаючи на його враження:

 - Гарно…

 - Ти не уявляєш як мені приємно це чути… і ще я дуже рада, що ти відновив своє натхнення.

Назар узяв Вірину долоню і трохи потримавши стиснув у своїй.

 - Які плани на майбутнє?

 - Валентин подзвонив мамі, тому...

Назар деякий час мовчав. Як не дивно, негативних емоцій не було. Він відчував якесь дивне хвилювання, яке наче розбурхувало передчуття. Таке завжди відбувалося після завершення виступу.

Хоча дивно, здавалося б повинно бути спустошення, а було наче навпаки…

І це все було дуже приємним…наче  дійсно знову з’являлось бажане натхнення створювати нові ідеї.

Він взяв телефон до рук і увімкнув пісню" Stay" гурту Нurts.