28.

Віра зайшла всередину і хоча на вулиці сонце вже трохи сховалось, в приміщенні було небагато людей.

Дівчина трохи роздивилась і підійшла до барної стійки.

На невеличкій сцені співала співачка. ЇЇ голос наче заворожував, залучаючи погляд. Зачіпаючи щось всередині і знаходячи якийсь відгук.

Можливо це Ліда, та про яку їй говорила прибиральниця цього закладу.

 - Що будете замовляти? – почула звернення до себе Віра обернулась.

 - Мультифруктовий сік будь ласка.

 - Щось до соку?

 - Більше нічого.

Швидко виконавши її замовлення дівчина промовила:

 - Неймовірний голос, правда?

Віра мовчки дивилась на неї.

 - Люблю музику і творчих людей, вони завжди такі цікаві.

 - Я братика шукаю. Я декілька днів тому заходила і запитувала про нього. Жінка, яка прибирала, відповіла, що бачила, як він до Ліди приходив. – Ось подивіться…- і Віра показала фотографію в телефоні.

 - Так, він раніше частіше приходив, але зараз його довгенько не бачила…

 - А з Лідою можна поговорити?

 - Я думаю, що можна, ось тільки вона доспіває…

І Віра з задоволенням слухала дійсно приємний голос співачки. Цей голос чомусь нагадав їй про якісь неймовірні емоції, які вона колись переживала в своєму житті. Можливо якісь забуті спогади, приємні відчуття.

Коли Ліда завершила співати вона пообіцяла, що повернеться через декілька хвилин, відправившись кудись в коридор.

Телефон прокинувшись сповіщав про те, що хтось дуже її почути.

Віра швиденько взяла трубку. Дзвонила мама:

 - Вірочко, твій братик повернувся.

 - Коли?

 - Сьогодні.

 - Невже? Я дуже рада. Ось відвідала всі місця, де він міг бути…з рештою я дуже рада, що ти подзвонила і мені про це сказала.

 - Ще він сказав, що знайшов дуже гарну роботу і йому останнім часом невимовно щастить.

 - Так, що швидше повертайся…

 - Добре. – промовила дівчина підводячись.

Ліда тим часом повернулася на сцену і продовжила співати. Її неймовірний голос знову наче наповнював все довкола.

Віра вийшла на вулицю, їй навіть стало трохи шкода, що вони не поспілкувались.

Ну нічого, якщо братик захоче він обов’язково її з нею познайомить.

Назар ходив по кімнаті, міряючи її декількома кроками. Йому і досі не вірилося, що він не зміг передбачити, як буде сумувати за нею.

Ось тільки но вона була поряд, він спілкувався з нею і ось її вже немає. Але ж він сам це промовив. Сказав їй про це.

Чому ж зараз жалкує про своє емоційне рішення?

Швидко зайшов на репетицію. Лариса уважно розглядала вбрання і те, як воно виглядало на танцювальному колективі, як вписувалося в загальні декорації і який створювало ефект.

 - Ну як? – промовив замість привітання.

 - Все нормально. Готуємось до фінального виступу, сподіваюсь, що це вже остання репетиція.

 - Я хочу поговорити з подругою Віри.

 - Яна, йди но сюди.

Дівчина поспіхом спустилася до них.

 - Яна, мені потрібно, щоб ти запропонувала Вірі прийти подивитися на виступ…

Вона знизала плечима і рухом голови ледь хитнула.

 - От і добре. – тихо промовив Назар, проводжаючи поглядом дівчину.

 - Щось таки дивне коїться…

 - Життя взагалі дивна річь…

Лариса уважно на нього подивилась, вона знала його надто добре.

 - А в тім це не мої справи.

 - Ти ж знаєш, як я сильно люблю тебе. – ледь обійнявши Ларису, Назар підвівся. – Тільки якось по – особливому.

Лариса тільки загадково усміхнулася, проводжаючи поглядом Назара.

Треба їй певно погодитись на пропозицію Єгора.