Я впізнаю твої кроки
26.
Назар вичікуючи дивиться на Ларису, йому скоріше хочеться почути, що в неї таке важливе сталося.
- Костюми…
- Що?!
- Мені здається, що вони трохи не такі…
Він не може повірити, що вона і таку дрібницю не може вирішити самотужки цього разу.
- Ти певно знущаєшся? – питає і з сумом дивиться на двері.
Щось в ньому всередині відбувається.
Знову якесь сильне , нестримне почуття, коли ти наче розчиняєшся на атоми, розвіюєшся в повітрі, а потім знову миттєво збираєшся до купи і…відчуваєш біль.
Але ти не можеш не думати, не бути поруч і не торкатися того, хто тільки одним поглядом, одним добрим словом змушує тебе відчувати безмежне щастя.
Це все не може бути правдою, це все вигадки. Вигадки, схожі на казочки.
Назар намагається себе переконати у цьому все наполегливіше, але чомусь хоче бачити Віру все частіше. І це бажання нікуди не зникає.
Омана, яка невідривно крокує в ньому самому. І ці кроки він не може передбачити, зупинити….
- Зовсім ні. Просто у нас вони всі завжди одного кольору. А на цей раз виявилось не вистачає одній танцівниці і тепер треба швидко змінювати…
-І що ти не можеш вирішити?
- Можу, але мені дуже хочеться, щоб ти подивився….
Назар довго дивиться на неї. Лариса знову дивує його своєю наполегливістю.
- Добре. Ти йди, я зараз підійду.
#9832 в Любовні романи
#2384 в Короткий любовний роман
#3792 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 30.12.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
