25

Вийшовши за двері і пройшовши декілька кроків, Віра зупинилась посередині коридора.

І як дівчина не переконувала себе, що прийшла до клубу просто виконати свою роботу, їй все одно чомусь було приємно знаходитись тут.

Як колись їй казала Руслана, була ближчою до творчих людей.

І певно з цікавістю подивиться новий виступ.

Вона навіть на мить уявила захват братика, коли він потрапив сюди.

Валентин завжди був активним, запальним, наче повна протилежність її самої. Він завжди був там, де було рух і життя. Вона ж завжди була тихою та не сміливою.

Назар чекав на неї. До нього самого вона ставилась з обережністю. Тому що знала, що в якийсь момент йому набридне з нею спілкуватись. Таким людям, як він завжди все і всі набридають раніше чи пізніше.

Просто потрібно зачекати, коли саме це станеться. Не наближаючись занадто близько.

Віра важко видихнула.

Але чомусь Назар все більше викликав в неї повагу і…захоплення.

Дивне відчуття, яке в неї несвідомо з’являлось коли вона на нього дивилась чи перебувала поруч. Йому цьому відчуттю неможливо було опиратись.

Попри власні страхи він не здавався.

Намагався все ж створити мелодію, яка б його захопила і вразила інших.

І до зникнення Валентина значить не має відношення, бо вона ж все ж бачила брата своїми власними очима зовсім недавно.

 - О, привіт. Ти вже прибрала залу? – Віктор з’явився з однієї з кімнат так не очікувано, що Віра від несподіванки відпустила відро з водою, яке тепер розповзалося по коридору з блискавичною швидкістю.

 - Фу, ти незграба. І як такі людей взагалі беруть на роботу…- він презирливо подивився на неї, кидаючи на підлогу ганчірку.

 - А чого взагалі підкрадатися?

 - Я підкрадаюся?

 - Так.

 - От Руслана завжди….

 - Я не Руслана зрозуміло. – Віра подивилась на нього знизу вверх, намагаючись якнайшвидше впоратись.- І не треба нас порівнювати. Я взагалі тут ненадовго…

 - Що правда? – запитав Віктор.

Дівчина уважно на нього подивилась. Чи він дійсно зітхнув з полегшенням? Чи їй тільки на мить здалося?

 - Ну гаразд. Піду прибирати далі. Там у залі треба дещо полагодити. – промовив він, зникаючи за дверима, з яких вона тільки но вийшла.