23.

Вірі пощастило пані Оксана якраз була вдома. Побачивши її на порозі квартири господиня здивовано мовчала, тому вона не зрозуміла впізнали її чи ні.

 - Доброго ранку. Пробачте, що так рано, але мені більше нікуди піти.

 - Доброго. Що ти маєш на увазі?

 - Я жила у Яни в гуртожитку, але зараз там для мене немає місця. Можна я поживу у вас? Ненадовго, доки не знайду Валентина.

 - Ну заходь.

Коли Віра зайшла всередину, господиня зачинила двері.

Певно почувши голоси в коридор визирнув чоловік середніх років.

 - Любий ця дівчинка сестра Валіка, уявляєш. Шукає його, а зараз хоче залишитися. Що будемо робити?

 - Нехай залишається. Все одно ніхто не живе зараз.

 - А він випадково не заходив? Я просто його бачила. Вийти з автобуса не встигла…

 - Ні. – одночасно відповіли господарі квартири.

 - А ось і твоя нова кімната. – пані Оксана відчинила двері кімнати, пропускаючи її всередину.

 - Дякую.

 - Ну ось тоді ключі. Ми зараз йдемо на роботу, а ти лишайся, відпочивай. Звикай, одним словом. Вечором ми будемо. Чоловік приходить о 19, а я трішки раніше.

 - Мені після обіду треба буде на роботу йти, тому я прийду пізно ввечері.

 - Ну як скажеш. – промовила пані Оксана, побажавши їй вдалого дня.

Віра залишившись наодинці в кімнаті, в якій якийсь час жив її брат, спочатку розклала речі.

Потім підійшла до вікна подивилась на відчутно по жвавішу вулицю.

ЇЇ погляд зачепився за вивіску бару навпроти. Саме зараз згадались слова пані Оксани, про те, що Валентин часто бував саме там.

Дівчина відчувала себе трохи втомленою після ночі, якої навіть не намагалась спати.

Але бажання дізнатися чи не саме відтіля йшов її братик, було сильнішим.

Взявши ключі і зачинивши квартиру Віра швидко спустилася вниз сходами.

Сонце, яке вони сьогодні зустрічали зустріло її теплом, але зараз Віра майже не звертала на це увагу.

На мить зупинившись перед дверима на якусь секунду застигла перед ними. Потім рішуче штовхнула.

« Зачинено. Працюємо з 10»

Прочитала дівчина. Повільно пройшла далі, знаючи, що десь тут повинен бути запасний вихід і можливо прибиральниця приходить раніше.

ЇЇ зусилля не були марними. Дійсно, майже за рогом були ще одні двері, які зараз були відчинені.

Віра повільно штовхнувши їх, зазирнула всередину.

 - Доброго ранку. – привіталася вона, сподіваючись, що її неодмінно почують.

І тут їй пощастило. Дівчина почула чиїсь кроки і вже за мить побачила жінку.

 - Ще зачинено. Працюємо з 10.

 - Та я вже бачила. Просто хотіла дещо запитати. Може ви мені допоможете?

Жінка оглянувши її з ніг до голови і напевно вирішивши, що вона не становить загрози, рухом запропонувала зайти всередину приміщення.

 - Грошей в мене немає, якщо що.

 - А мені і не треба. Я хотіла запитати. Я тільки но брата бачила, а потім не зовсім роздивилась куди він пішов. Може він сюди заходив? – і Віра діставши телефон, показала його фотографію в телефоні.

 - Так це ж Валентин. Але сьогодні я його не бачила.

 - І що він тут дійсно часто бував?

 - Приходив. До Ліди приходив. Вона тут співає по четвергам, інколи частіше.

Віру охопило дивне передчуття.

«Так може він у цієї дівчини?»- подумала вона, подумки відмічаючи, що до четверга ще три дні.

Напевно тоді вона з нею і поговорить.

 - Дякую ви мені дуже допомогли. До побачення. – промовила дівчина, виходячи на двір.