12.

Назар дослухався до себе, чи не вперше за довгий час. Як не дивно на цей раз він перестав боятись. Страх зник. Тому напевно вирішив на цей раз зробити по-іншому. Зачекати і подивитись, що буде далі.

Найстрашніше напевно не сама смерть, а її очікування. Сам факт її присутності.

А зараз, зараз…йому ніби стало все одно…

Він втомився чекати. Хай станеться так, як судилось. Він прийме цей факт, яким би він не був.

Хлопець декілька разів вдихнув і видихнув. Напевно треба запросити Віру вечором. Він хотів, щоб вона подивилась цей танець. Йому було цікаво, яку музику би запропонувала саме вона. Дівчина була для нього, наче ковток свіжого повітря.

І чим більше він знаходився з нею поруч, тим сильніше хотілося…

Назар замислився, а чого саме?

Він бачив її наївність, щирість і довірливість і наче сам ставав таким в її присутності. Це було не очікувано для нього. Відкривати такі якості в собі.

Швидко підвівся і наздогнав Віру. Дівчина здивовано на нього подивилась.

 - Ти повинна подивитись цей танець. Сьогодні ввечері. Я заїду за тобою.

 - Але…

 - Чесно кажучи, вся справа в музиці, вона зовсім не підходить.

 - Я ніколи нічого не створювала….

Як він їй міг це пояснити? Їй і не потрібно було нічого створювати….

 - Віро, ти і не будеш, це зроблю я. Згодна?

Знову цей її якийсь відкритий погляд, такий не схожий ні на чий інший.

Віра серйозно замислилась. Вона відчувала, що напевно це якийсь дуже важливий крок. Але який?

Дівчина дуже уважно дивилась на Назара. Якби він зараз наполягав, вона би точно не погодилась, але він  терпляче чекав на її рішення.

  - Добре.

Повертаючись до себе, Назар відчув, що втома та спустошення зникли.

Коли до зустрічі залишалось зовсім небагато часу, Назар вже був біля гуртожитка. Щось його захопило. Зараз йому було майже плювати на ті листи. Захопив чи власний стан в присутності дівчини? Чи її реакція на нього? Хотілося побачити, а що буде в результаті? Розчарування, як завжди? Зникнення цікавості? Чи поглиблення відчуттів?

Ну якщо вже виникають такі запитання, то напевно і надія ще не зникла…..

Віра вийшла з дверей, одразу побачивши його, підійшла ближче.

Наче і рада його бачити. Свої емоції Віра навіть і не намагалась приховувати.

 - Добрий вечір. – дівчина усміхнулась.

 - Привіт. – Назар усміхнувся у відповідь

Чомусь саме зараз згадалось перше кохання, таке приємне і короткочасне. Потім інше. Напевно саме тоді Назар, розчарувався в цьому дивному почутті. Воно приводило в результаті до одного і того ж самого…

Вже в клубі, метушня відволікла від думок. Лара, як завжди керувала дівчатами, показуючи якісь зрозумілі тільки їм рухи.

Віра, уважно спостерігала за виступом, а Назар уважно спостерігав за нею.

 - Привіт. – хтось привітався до нього, коли виступ майже закінчився.

 - Привіт. – автоматично відповів, неохоче відволікаючись від спостерігання.

Тим невідомим виявився його знайомий, він раніше колись запрошував його з друзями.

 - Ми прийшли сьогодні.

 - Дуже радий. – відповів Назар, здивовано спостерігаючи, як хлопці приєднуються до них, порушуючи їхній дует.

Це чомусь його дуже розізлило зараз, хоча він ніколи раніше не заперечував…

Сашко привітно усміхнувся Вірі і це чомусь викликало роздратування. Дивно чому?

Дівчина уважно розглянула всіх присутніх і привіталась.

Вони про щось спілкувались вже деякий час.

Коли виступ закінчився, Віра промовила

 - Я піду привітаюся з Яною. – потім підвелась, залишаючи їх.

      Назар провів поглядом дівчину.

 - Що це за диво з тобою сьогодні? – спитав Сашко, а Назар уважно поглянув на нього.

 - Певно тебе це дуже цікавить, а не повинно…- можливо занадто грубо відповів хлопець.

Сашко побачивши, що він не хоче відповідати, розчаровано відвернувся.

Закортіло забрати Віру і втекти кудись подалі. Розпитати про її враження. Побачити реакцію. А всі оточуючи тільки заважали.

 - Слухай, ви тут відпочивайте. У мене зараз дуже важливі справи і я повинен йти. – Назар вже підвівся.

Йому зараз було конче потрібно зробити те, що він хотів.

Віра стояла в компанії своєї подружки. Тут його зненацька зупинила Лара.

 - Все добре? – спитала вона.

 - Наче так. А чому ти питаєш?

 - Тут Віра дуже нас переконувала, що з тобою щось не так…

Назар здивувався

 - Що переконувала навіть?

 - Ну що ти там якусь дивну музику граєш? Вона чомусь вирішила, що це щось означає…

 - Не зважай.

 - Дивакувата вона якась.

 - Творчі люди, вони такі. Ти теж творча людина. Чи вже забула про це? У кожного свої таргани, тільки розмір різний.

 - Але ж не настільки. А що вона може грати на фортепіано?

 - І досить гарно…

Лара хотіла ще щось казати, але Назар швидко випередив її.

 - Я повинен їй дещо сказати. До завтра.

Лара навіть не приховувала свого здивування.

Назар  підійшов до дівчат.

 - Перепрошую. – промовив він, беручи дівчину за руку і сліпуче усміхаючись іншим. – Там хтось розбив посуд і дуже багато. Потрібно поприбирати.

Коли вони дійшли майже до виходу, Віра здивовано спитала.

 - А де ж посуд, який потрібно поприбирати?

- Нам просто необхідно було втекти від всіх….

Не очікувана відповідь на своє запитання, змусила Віру застигнути на місці. Тиша темної вулиці, після шумного зачиненого простору клубу трохи оглушила, притупила відчуття. І вони тут наче наодинці, дивляться один на одного, ніби вивчаючи.

- Втекти від всіх?

- Вони тільки заважають.

- Чому ?

- Я хочу почути твою думку. Занадто мало часу...В мене залишилось дуже мало часу...

- Невже я все ж була права?

- Я тобі розповім, але тільки не тут. Наодинці.