11

Назар все ж запізнився на цю репетицію. Йому чомусь хотілось побути ще з цією дівчиною. Йому подобалось те, що коли він пришвидшував рух, вона не свідомо притискалась ближче. Тому свідомо зробив це. Репетиція чогось його зараз хвилювала останньою. Цікавості до цього дійства не було ні краплі.

Повернувшись, він відкрив фортепіано і уявив танець, який створила Лара, останнім часом вони всі в неї виходили одноманітними.

Можливо і не дуже вдало, але через деякий сам мелодія почала з’являтись. Якась таємнича, повільна, але з кожною хвилиною вона подобалась йому все більше. Він наче сам проходив цей шлях, відкриваючи все нові емоції…

Закінчивши він подивився в  вікно. Світанок нового дня зустрів його сьогодні першим. А він навіть не помітив плин часу. Дивовижно. Відчуття щастя, вперше за довгий час з’явилось просто, без будь якої причини. Назар посміхнувся. Тепер все буде добре.

Він попросив Егора, запросити Лару до нього, коли вона прийде. Він хотів їй продемонструвати те, що отримав.

Дівчина терпляче вислухала те, що він їй заграв.

 - Якщо ти б встиг на вчорашню репетицію, ти б зрозумів, що « Це» зовсім не підходить. Повинно бути щось більш веселе, провокативне, ритмічне. – потім знову уважно дивиться на нього.

 - Що з тобою?

Питання залишається без відповіді. Назар мовчить, розуміючи, що напевно треба переробляти щось зі старого, знову. Нічого нового не передбачається…

 - Тоді напевно буде те, що вже було…

Лара мовчить, вона не задоволена. Чи має сенс щось їй пояснювати взагалі?

 - Може все ж подивишся танець?

Хлопець погоджується і слухняно спускається в зал.

Шум, метушня навкруги. Хтось спілкується, хтось відпрацьовує рухи. Але все замовкає, як тільки но починає лунати музика. Всі застигають в очікуванні.

Назар в котрий раз захоплюється здатністю Лари впливати на людей.

Подивившись цей новий виступ, він розуміє, що та музика нікуди не годиться і знову відчув дивне спустошення.

 - Ну що тепер ти бачиш, що музика повинна бути іншою. Треба спробувати ще…

Назар знову мовчить і піднімається до себе. Сідає за музичний інструмент. Але спустошення, робить свою справу…

Пілікає електронна пошта, хлопець підводиться, читає і те, що бачить на екрані, його вражає…

« А все ще тут… Дав тобі перепочити, але я нікуди не зник і знову нагадую про себе. Я з тобою. Готуйся…»

Назар відчуває, як наче неприємний доторк холодних пальців до шкіри.

«Невже Валік знову взявся за своє?»

Віра підійшла ближче до дверей. Вони  домовлялись і Назар повинен чекати на неї. Те, що вона почула змусило її застигнути на місці і неворишитися.

Назар, а це був безперечно він грав « Реквієм за мрією», тяжка мелодія в усіх проявах, яка не відпускає…навіть коли її вже перестаєш грати.

Віра швидко біжить по коридору, шукаючи Егора, несподівано натикаючись на нього в гардеробі.

 - Щось сталося…- промовляє замість привітання.

 - З ким? – насмішкувато запитує Егор.

 - З Назаром..

 - Він у себе.

 - Так, але там Реквієм…

 - Що за нісенітниці ти верзеш. Ти вже поприбирала?

 - Так.

 - То йди додому.

 - Але…може йому допомога потрібна?

Егор хмикнув

 - Він вже дорослий і тим паче в нього є ми. – хлопець відвертається і йде собі далі, навіть не дослухаючись.

Віра розгублено стоїть і згадує Лару. Вона повинна допомогти. Самий розпал репетиції, але Вірі конче потрібно сказати, що щось не так..

Ось дівчина підходить ближче, зупиняє на ній свій уважний погляд. Звужує очі і підходить ближче.

 - Віра, тобі погано? Ти зблідла вся…

 - Ні, просто там Назар грає Реквієм…

 - Ну і що? Добре, що грає. Може на цей раз в нього вийде створити краще…

Лара її не розуміла. А чи могла взагалі зрозуміти? Віра нервувала, заламуючи пальці. Щось неодмінно повинно статися чи сталося, вона була в цьому впевнена стовідсотково.. Але коли саме?

Віра повільно йде по коридору. Напевно доведеться все ж спитати в нього самого.

Дівчина обережно стукає і заходить. Музики вже нечутно.

- Добрий день. - Назар вигляє втомленним. Він навть не дивиться в її сторону.

- Щось сталося?

- Чого ти так вирішила? 

- Ви грали "Реквієм"...

Тепер Назар уважно поглянув на неї, роздивляючись пильніше.

- Незважай...

- Але..

- Що але?

Віра не могла себе зрозуміти. Вона погодилась проводити з ним більше часу, щоб підтвердити свої підозри, а не нейтралізувати їх. Взагалі всі думки всередині змішались і вона вже навіть не знала, що ж робити далі..

- Сьогодні ми напевно не будемо з тобою нічого мудрувати. Мені треба перепочити. - промовляє Назар, відвертаючись від дівчини.

- До побачення. - каже Віра, виходячи за двері.