7.

Руслана з Вірою закінчивши прибирання, переодягалися. Дівчина хотіла  трохи затриматися і почекати Яну. Руслана якось дивно дивилась на неї і в її очах Віра бачила чи то подив чи то повагу. 

 - Я хочу дати тобі свою адресу. - нарешті промовила Руслана. - Тому що ти дійсно сестра Валіка.- вона написала на папері потрібні координати. - Я за містом живу. Туди можна на маршрутці доїхати. - потім неочікувано обійняла її і промовила тихо.

 - Може все ж повернешся додому? Може треба зачекати там? Не ризикувати дарма...

Віра здивовано дивилася на неї.

 - Чому ви так кажете? От якщо нічого не дізнаюся, то тоді все напевно буде так. 

 - Не зважай, я напевно сама не своя останнім часом. - промовила Руслана, а потім додала. - Єгор добрий хлопець і любить жартувати.

Вони пішли до виходу і Віра зазирнувши в гримерну, побачивши Яну, сказала, що почекає на неї.

Вже на вулиці, Руслана ласкаво їй посміхнулася і промовила.

 - До зустрічі! Успіхів.

 - Вам теж. - відповіла Віра, ховаючи папірець з адресою.

Погода на вулиці була чудова. Весняне сонце з кожним днем ставало все ласкавішим. Дивлячись на те світло, яке сонце дарувало всім оточуючим планетам і  людям. Віра чомусь подумала про щедрість Всесвіту. В неї самої напевно теж не було що дарувати іншим, якщо дивитись з матеріальної точки зору. Але вона могла подарувати увагу і турботу. Ніжність і усмішку. 

Яна з'явилась в дверях. Вона була засмучена.

 - Як почуваєшся?

 - Жахливо. Я вже ненавиджу її. Уявляєш мені навіть самій дивно. Ця хореограф стала рекордсменом з виклику моєї особистої неприязні. Жахлива особа.

Віра уважно роздивилась Яну. Від неї зараз йшли хвилі негативних емоцій і Віра не хотіла, щоб Яна все ж занурилась в них остаточно.

 - Але вона все ж дозволила мені тобі допомогти. - тихо промовила Віра.

 - Ти що захищаєш її?

 -  Ні. Але ж так воно і є... - промовила Віра, а потім вирішивши змінити тему запропонувала. - Морозиво будеш? Я пригощаю.

 - Ну добре. - погодилась Яна, нарешті посміхнувшись. - І сьогодні я вже не танцювала...

 - Ну от бачиш. У всіх є добрі якості і не дуже.

Вони присіли у найближчому парку, куштуючи смачнющі кульки.

 - Слухай, а де ти живеш? Бо мені зупинитись десь треба...

 - В гуртожитку. - Яна задумливо на неї подивилась. - Можна спитати, якщо дуже треба.

Віра хитнула головою підтверджуючи слова Яни.

 - Треба, Яна і дуже.

Дівчата разом пішли до гуртожитку, вирішивши не казати всієї правди.

Потім Віра стояла осторонь, поки Яна домовлялася про те, щоб вона залишилась.

Вже трохи пізніше, коли Віра забрала власні речі, вони все не могли заснути, розповідаючи одна одній власні враження і спостереження. 

Через декілька днів.

Віра потроху звикала до потрібного розкладу. Чесно кажучи, вона не завжди встигала. Єгор підганяв її, постійно нагадуючи, що вона повинна робити далі. Інколи стояв ззаду і спостерігав, як вона прибирає залу.

 - Ти дуже повільна, наче інопланетянка якась.  Може ти втекла з іншої планети?

Віра спочатку з обережністю до нього ставилась, але потім почала спілкуватись більш відкрито. Якщо Руслана казала, що він хороший, значить вона теж повинна вважати його таким.

 - Ні, напевно я застрягла десь між світами, а потім отямилася вже тут. - с усмішкою промовляла Віра.

 Про Валіка вона поки що в нього не питала, вирішивши трохи почекати, але зробити це обов'язково.

Нове шоу набирало оберти, Яна навіть вдома відпрацьовувала потрібні рухи, намагаючись не допустити повторення того випадку. Віра з цікавістю спостерігала за її стараннями, роблячи висновок, що Яні вдається майже неможливе. Дівчина була дуже наполегливою і такою не схожою на неї. 

Але, як не дивно Віра все частіше відчувала вдячність, за те, що все так склалося. 

Весь цей час, вона уважно спостерігала за Назаром. Дівчина ніяк не могла забути того, що він у чомусь звинувачув Валіка. Можливо навіть був винен у зникненні брата?

Вона часто чула, як Лара з ним спілкуються, щось обговорюють, але щось не вдавалося. Віра бачила розпач і роздратування Лари і злість Назара. Дівчина дивувалася як в такому настрої можна щось створити?

 Потім Назар залишався  на самоті і слухав важку музику, Віра чула її поки прибирала інші кімнати. Тут  Єгор її не супроводжував, займаючись своїми прямими обов'язками.

Сьогодні Назар вийшов, як завжди і не обертаючись пішов далі. Віра знала, що поприбиравши цю кімнату може бути вільною. 

Перше, що вона зробила це відкрила вікна. Шум вулиці одразу заполонив простір. Поприбиравши Віра, помітила, що фортепіано заманливо стоїть відкритим. Воно наче само запрошувало її до себе. Дівчина не хотіла підходити, але не могла втриматись наче її щось притягувало і тягло....

Це було сильніше за неї. 

" Я тільки доторкнуся до клавіш один раз. І ніхто мене не побачить"

" Ні я не можу. Просто не маю права. Воно не моє"

Її роздирало зсередини, вона наче вже вирішувала, а потім себе ж зупиняла. 

Швидко глянувши на двері і нікого там не побачивши, Віра отямилась вже за фортепіано, не сміливо торкаючись пальцями клавіатури. Дзвінкий звук миттю заполонив кімнату. Її пальці вже самі створювали мелодію, автоматично натискаючи.

Віра забула хто вона. Для чого вона тут і навіть те, що забула зачинити двері. Її натхнення. Захват від задоволення музикою. Сам процес створення, затьмарив здоровий глузд і всі заборони...