6.

Віра повернувшись в хостел, приготувала собі вечерю і перекусивши, вирішила відпочити. Як тільки но дівчина прилягла, нога просто нестерпно почала нагадувати про себе. Наче її закували в кайдани і вони просто неймовірно тягли. Дівчина з вдячністю подумала про Руслану. Жінка дійсно допомогла, відпустивши її. 

Віра подумала, що мабуть за сьогодні вражень було предостатньо. Зі слів Руслани, вона зрозуміла, що Валік чимось викликав гнів Назара, а Руслана його захищала, попри все.

Але що він міг зробити такого? Валік не говорив про ненависть. І якщо би він ненавидів Назара вона би про це знала чи здогадалась. Він завжди був серйозним і сприймав свою відповідальність занадто буквально. Він би не ризикнув прибутковою роботою, яка годувала її і маму навіть заради помсти чи образи.  До того, побачивши фортепіано в кімнаті Назара, Віра могла здогадатися, що Валік в  його обличчі знайшов единодумця. Музику він любив і людей теж. Хоча може він змінився за той рік? Може він став таким як вони? Байдужим і зверхнім.

Віра зрозуміла що плаче відчувши солений присмак сліз у роті. Вона надто любила Валіка, щоб витримати його зміни. 

Віра знову згадала біле фортепіано. Її охопило дивне відчуття збудження. Дівчина вже знала, що обов'язково заграє на ньому, навіть якщо її зловлять. Це було сильніше за неї. Музика, яка перебувала всередині, хотіла знайти вихід. Віра знала, що загравши відчує полегшення. Вона вже точно знала, що це буде.....

Почула дзвінок мобільного. Це була мама. Голос схвильований.

 - Віра повертайся! - промовила вона замість привітання.

 - Привіт, мам.

 - Я не можу. Я дуже переживаю за тебе. Якщо і з тобою щось трапиться....

Не так просто зійти з потягу, коли він вже рухається, набираючи силу.

 - Згадай, чому я тут. Тим паче сьогодні я дізналася, що він дійсно там працював.  Може ще хтось щось цікаве розповість. Не переживай. Тим паче колись я повинна зробити щось сама. І мені завжди щастить, пам'ятаєш?

Мама перестала хнюпати і мовчала. Це саме вона колись так казала. 

 - Тим паче я вже зробила стільки кроків і що тепер все покинути і не продовжити....- Віра не хотіла так швидко здаватися, тим паче вона ще не заграла на тому фортепіано.

 -  Моя люба, ти права. Я просто сама не своя. Піду напевно спати. Спокійної ночі...

 - Навзаєм.

Потім Віра думала про маму. Вона наче завжди перебувала у своєму уявному світі. Робила вигляд, що не помічає дивних поглядів сусідів, посміхаючись усім. Нікому не розповідаючи власні секрети. 

Засинаючи Віра думала про, як все змінилося. І чи не розчавлять її ці зміни.

Назар передчував хвилину початку. Його охопило звичне хвилювання. Вони змінювали программу достатньо часто і сьогодні не було шоу. Вони його відмінили майже перед початком.

 Але він знав, що ще трохи і музика проникне усюди. Він зіллється з натовпом в шаленому ритмі. І він забуде всі свої страхи. Лара пропонувала викликати натхнення звичним способом, але він не став казати їй, що на цей раз не хоче так робити. Можливо боявся, що на цей раз не зможе спинитися вчасно...

Він впевнено йшов до зали. Крок, другий... Музика пульсувала тут усюди. Після тиші, спочатку вона його трохи оглушила, але потім звичні акорди викликали мурахи на шкірі. 

Назар побачив, що гарна брюнетка йому посміхаючись сідає поруч. 

" Ну що життя продовжується." - подумав він, посміхаючись у відповідь.

Щось сліпило очі і неприємний голос вимагав прокинутись. Назар відмахнувшись, продовжив спати, але неприємний голос і не думав заспокоюватися. Він вже збільшивши інтонацію, волав майже в нього в голові. Назар відкрив очі. Це була Лара і вона суворо на нього дивилась, вимагаючи пояснень своєї поведінки. Потім змусила прокинутись брюнетку, потягнувши її до іншої кімнати. 

А що він міг сказати? Він не хотів виправдовуватись. Голова нестерпно боліла, нагадуючи про гарно проведений вечір. Лара як передчасний судний день увірвалась до кімнати.

 - Що це все значить? - запитала вона. - Ти обіцяв мені працювати, а сам...  

 - Шукаю натхнення...

 - Падаючи вниз!!

Назар здивовано дивився на неї. 

" Ні це все йому вже остогидло. Що там кажуть? Найкращій захист, це напад. Отже.."

 - Не твоє діло. І взагалі, яке ти маєш право отак вдиратися до мене... - зловісно промовив він. 

 - Але...

 - Геть...

Лара мовчки вийшла, а він все ж підвівся, думаючи про те, що напевно треба і біля кімнат поставити охоронців...

Віра з Русланою прийшли мити залу. Але навіть вже о 9 тут була репетиція. Руслана з осторогою озиралась не наважуючись розпочати прибирання. 

 - Доброго ранку. - привіталась до них Лара.

 - Доброго. - промовили вони майже одночасно. 

 - Сьогодні так рано репетиція. Я думала, сьогодні остаточно показати Вірі, що за чим і завтра не виходити.

 - Так показуй швидше. Нам треба працювати... - відповіла Лара продовжуючи давати вказівки дівчатам. 

Віра побачила Яну, дівчину з гримерки. Вона намагалась зробити якісь рухи і виглядала не дуже жваво, в порівнянні з іншими.  Лара постійно робила їй зауваження.

Вірі дуже шкода дівчину і вона постійно дивилась в їхню сторону. Так, що Руслані доводилось майже тягти її.

В решті решт Яна впала і розбивши носа об підлогу не могла підвестися. Віра вже не могла стояти осторонь, підбігла, щоб допомогти їй. Схвильовано дивилась на Лару, не знаючи, що робити далі.

 - Виведи її і допоможи. - роздратовано промовила хореограф, продовжуючи далі.

Віра з Яною зайшли в гримерну. Охоронець байдуже дав перекис водню і ватні диски, так ніби це було не вперше.

 - Господи, яке приниження. Отак впасти при всіх...

 - Вона занадто вимоглива...А ти все одно, розумничка!! - промовила Віра, витираючи кров з її обличчя, ватним диском.

 - Ну боляче.

 - Терпи чи ти хочеш, щоб щось залишилось!

Дівчина, намагалась відвернутися, але Віра, згадавши професійні навички робила все дуже швидко, доки не почула знайомі кроки.