Віра вже по обіді вийшла на вулицю. Їй несила було сидіти склавши руки. Пошукавши в інтернеті, вона виявила, що туди можна доїхати на маршрутці, тому не стала зволікати.
Дочекавшись потрібного номеру, вона через деякий час вже напружено вдивлялась в навколишні будинки.
Потрібну назву вона побачила трохи запізно, тому підвівшись підійшла до водія.
- Будь ласка, зупиніть. Я не встигла вийти.
- Не можна. Це не за правилами.
- А наступна зупинка?
- Через декілька кварталів.
- Будь ласка, а якщо я заблукаю? Зупиніть...
Водій зі злістю зупинив маршрутку і коли Віра ледь ступила на тверду поверхню швидко закрив двері, рушив з місця. Дівчина якось невдало встала на праву ногу відчувши різкий, сильний біль у голеностопному суглобі, зрозумівши, що певно підвернула його.
"Цього тільки бракувало!"- подумала дівчина, відчуваючи, що від того болю перехопило подих.
Спочатку вона і кроку не могла зробити, біль просто була нестерпною, але вже за мить почала робити ледь помітні кроки до дверей.
Потім Віра трохи постояла біля входу, опановуючи себе і вмовляючи не зважати на біль, який з кожною хвилиною наче відступав, але не остаточно. Потім вона нарешті зайшла всередину, опинившись наче в темному квадраті.
Віра хотіла привітатися, але не знала куди казати, бо нікого не було видно.
На допомогу прийшов незнайомий чоловічий голос.
- На кастинг танцівниць? - і так і не дочекавшись відповіді додав.
- Прямо по коридору, велика зала справа.
Потім двері відчинилися і Віра шкутильгаючи пройшла всередину.
При вході в залу її вже чекали. Кремезний чоловік не вітаючись, вхопив її за руку і повів за собою.
- Треба переодягтися. Вибери там, що залишилось і обов'язково туфлі на підборах.
- На підборах? - Віра, яка незабувала про біль ні на секунду, серйозно замислилась.
" Як вона буде їх одягати, а тим паче танцювати?"
В кімнаті вже не кого не було, окрім однієї дівчини, яка невпевнено дивилась на одяг, не торкаючись його.
Коли Віра зайшла вона подивилась на неї.
- Що з тобою? - спитала вона, побачивши, що вона шкутильгає.
- Здається ногу підвернула, коли з маршрутки виходила. - відповіла Віра, опускаючись на перший ліпший стілець.
- І як ти будеш танцювати?
Вони обоє одночасно подивились на різноманітні туфлі на височенних підборах, які стояли на підлозі.
Віра відчуваючи ниючий біль в суглобі, тяжко видихнула.
- А може можна в своїй? - подивилась з надією на нову знайому.
- Мені теж не хочеться переодягатися. Соромлюся. Просто робота потрібна. А тут можна за короткий термін добре підзаробити.
- Як тебе звати? - спитала Віра, розглядаючи дівчину. Вона була приблизно її віку, але з чорним волоссям.
- Яна. - відповіла вона, вибираючи одяг і швидко переодягаючись. - Ну напевно я вже піду.
- А чому ти сказала на за короткий термін часу?
- Бо господар через деякий час всіх звільняє, окрім охоронців.
- Невже таки всіх? - спитала Віра, думаючи про те, що Валік пропрацював в цьому клубі цілий рік.
- Це не перший раз. - вже пошепки промовила Яна, наближаючись до дверей.
Віра бачила як вона вийшла за двері і вони повільно зачинились. Дівчина навіть подумала, що про неї забули і тому вона навіть не спробувала почати переодягатися.
Охоронець зазирнув всередину і здивовано оглянув її.
- Ти чого ще не переодяглася? Давай швидше!
Віра підвелася і підійшла до одягу. Розгублено роздивляючись речі, нічого не робила, заціпинівши в очікуванні.
Вона чула стук власного серця у себе в грудях, його сильні поштовхи. Живий, рухомий орган, який зараз жив своїм власним життям, підпорядковуючись невідомим законам.
Віра почула, як знову відкрилися двері. Той самий охоронець вже не дивувався .
- Ти не готова?
- Я не можу танцювати. - Віра почула свій голос на диво спокійний і врівноважений. - На підборах. Ногу підвернула.
- Мене це не цікавить. Можеш бути вільна.
- Але...Я шукаю брата. Він у вас працював. Валік...- але він навіть не слухав.
- Ти що не зрозуміла? Мене не цікавить, кого чи що ти шукаєш. Я поспішаю.
Віра трохи кульгаючи пішла до виходу.
Темний коридор. За дверима центральної кімнати лунала музика.
- Вихід там. - він показав на двері і не чекаючи поки вона вийде, увійшов в ті двері. Музика на секунду оглушила, заповнюючи простір собою.
Двері зачинились настала тиша. Наче вакуумний простір, відрізав від всього іншого світу. Дівчина залишилась сама в темному коридорі, не знаючи, що робити далі. Дійшовши до кутка вона повільно з'їхала по стіні, відчувши, як на долоні крапають гарячі сльози.
#9832 в Любовні романи
#2384 в Короткий любовний роман
#3792 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 30.12.2022